Щороку четвертої суботи листопада українці згадують жертв Голодомору 1932-1933 років, запаливши вогник пам'яті на підвіконні. Vlasno.info розпочинає серію публікацій про ті події: спогади очевидців, аналіз документів, що зберігаються на стелажах Державного архіву Вінницької області, чи вплинув голод на стан армії, якою була урожайність на Вінниччині напередодні голоду та багато іншого.

У документах ідеться, зокрема, і про те, що у час, коли на Вінниччині та на більшості територій сучасної України люд помирав від нестачі їжі, республіка залишалася потужним екпортером продукції у Європу.

Вилучений у голодних селян хліб систематично надходив на міжнародні європейські ринки й продавався у Англію, Францію, Італію.

У зведеній відомості експортного плану за перше півріччя 1933 року Вінницькою областю з грифом "Не підлягає оголошенню" вказані птиця, масло, риба, яйця, мед, горіхи, раки, хрін, мак, хутро, селянське полотно. Вивозилося і зерно.

Крім того, на Вінниччині формувалися "червоні ешелони" для відправки продовольства у Москву та Ленінград. У другому півріччі 1932 року Вінницька область була зобов'язана відвантажити промисловим центрам країни 18,2 тисячі тонн сільськогосподарської продукції рослинного походження, у четвертому кварталі цього ж року ще 800 тонн м'ясної продукції, 50 тонн меду й масла, 500 тисяч штук яєць.

Тим часом на Вінниччині бушував голод. За офіційними відомостями, наприклад, Калинівського райкому партії у середині березня половина населення району "за неточними і неповними даними" голодувала. У селах Калинівського району налічувалося понад дві тисячі людей (у томі числі 992 дітей), які не мали продуктів харчування. З цього числа 1100 вже були пухлі, а 270 померли "на почве голода".

У березні 32-го, з приходом весни, мертв'яки лежали на вулицях, під тинами. У документах згадується: "У Стрижавці відкрили ями колгоспної садільної картоплі, але вона вся згнила. До цих смердючих ям потягнулися люди з усіх сіл. Вони накидалися на гниль, вихоплювали її, тут же розводили багаття і на залізяках пекли млинці. Ковтали їх на зболілий шлунок. А потім корчилися, кричали від болю, падали і тут же вмирали. В селах зникли коти, собаки, діти вишукували жаб, черв'яків".

Із довколишніх сіл до Бершаді приходили до гуральні, аби дістати хоча би чашечку браги. Там же вони і помирали.

Серед опрацьованих документів: книга дослідника Володимира Петренка "більшовицька влада та українське селянство у 20-30-х роках ХХ століття: причини, технології, наслідки Голодомору-геноциду".

Фото: tsn.ua