Бойовики прагнуть моря

Вже більше року триває антитерористична операція на Сході України у Луганській та Донецькій областях. Ми вирішили проаналізувати дві карти АТО: станом на кінець липня 2014 року та станом на кінець липня цього року.

За ці 12 місяців відбулося багато переломного: кілька котлів, сотні (якщо не тисячі) смертей військових та мирних мешканців, багато поранених, сироти, вдови, багато втраченої (сподіваємося, тимчасово) української землі.

Розглянемо карту АТО станом на кінець пекельного липня 2014 року.


Антрацит, Красний Луч, Торез, Горлівка, Шахтарськ, Краснодон, Ізварине, Ровеньки, Донецьк були під повним контролем сепаратистів, якими керували кадрові російські військові, які використовували техніку, завезену з Російської Федерації.

Ситуація на кордоні була «дірявою», проте, нібито, контрольованою. Кілометри між Станицею Луганською та ближче до Ізвариного (нам карті ця відстань позначена червоним кольором) вже не контролювалися українськими військовими, в цьому місці відбувалися сутички між українськими та російськими військовими. За кількасот кілометрів від цієї «дірки у кордоні», вже на території Росії розташовувалися російські військові підрозділи (на карті умовною позначкою цьому слугує значок танку).

Прикордонний пункт пропуску «Довжанський», Амвросіївка, Старобешеве, Красноармійське, Тельманівка, Вуглегірськ, Костянтинівка, Артемівськ та кілька інших населених пунктів рік тому перебували під контролем українських військових.

Проте за один рік ситуація змінилася, це бачить неозброєне око пересічного українця.

На сучасній (року 2015-го) карті помітним є те, що українсько-російський кордон на лінії від Луганська до Новоазовська (на карті позначено червоним кольором) повністю перебуває під контролем бойовиків.

Шмат української землі, на якій встановлюють своє панування сили противника помітно підбирається до моря, українських бійців залишається вже демілітаризоване Широкине та звільнений Маріуполь. Вихід до моря – про важливість такого стратегічного ходу для проросійських найманців не припиняють говорити командири добровольчих батальйонів, українські бійці та військові експерти.

За умовний рік бойових дій цю війну «розфарбовували» зустрічі у форматі «нормандської четвірки» та припинення вогню вже двічі, відведення фактичних засобів захисту українських військових на кількадесят кілометрів, створення «буферних зон» тощо. Для чого?

Ймовірно, аби розширити брунатну пляму на карті антитерористичної операції. Адже населені пункти Красноармійськ, Старобешеве, Амвросіївка, Макіївка, курган Савур-Могила, Ясинувата, Вуглегірськ наразі підконтрольні бойовикам. Тривають бої за Щастя, Трьохізбенку, Світлодарськ, Мар'їнку, Красногорівку, Новотроїцьке, Старогнатівку, Гранітне. Під контролем українських військових залишається стратегічно важливе селище Піски.

Окрім того, не дають про себе забути болючі ситуації із Дебальцевим та Донецьким аеропортом.

Військові експерти тим часом подейкують: кількісно площа української землі, непідконтрольної українським військовим, за минулий рік збільшилася вчетверо. Так це чи ні, але візуальна картинка складається сумна: хтось помірковано та планомірно віддає п'ядь за п'яддю українську землю проросійським бойовикам. Шкода лиш те, що на цій землі живуть люди, частина яких дійсно прагне жити в Україні, на тій частині цієї карти, що синьо-жовта.

... Був 2015 рік, тривало чергове перемир'я, відводилася важка техніка, створювалися так звані «буферні зони». Та якою буде карта АТО, станом на кінець липня 2016 року?


Фото: штаб АТО