Вінницький волонтер Валентин Белинський організував 81 поїздку в зону АТО. Останнього разу чоловік намагався охопити всю лінію фронту, відвідав Мар'янку, Красногір'я та Авдіївку, повідомляє кореспондент Vlasno.info.

– Завезли солдатам багато яблук, капусти та моркви – робили акцент на вітамінах, яких так сильно не вистачає на фронті та домашнім стравам. Ні з чим не зрівнянне почуття, коли хлопці, наче малі діти починають набирати червоні яблучка та розбирають пиріжки. Найбільше хлопці радіють саме таким домашнім смаколикам. Коли я показав вдома ці задоволені обличчя, моя мати та дружина самі почали випікати та передавати хліб та випічку на передову, – розповідає Валентин Белинський. – На сьогоднішній день солдатам найнеобхідніше – спілкування. Вони не просять нічого, лише спілкування, щоб приїхати до них й розповісти, що тут відбувається. Шкода, що доводиться постійно брехати, що тут все добре й про них всі пам'ятають, коли по суті тут люди живуть так, наче в нас зовсім немає війни.

За весь час бойових дій на сході України Валентин доправив на передову сім машин та чисельну кількість запчастин й автомобільних шин. Постійно збирає гроші на найнеобхідніші тепловізори чи ремонт БТРів.

– Влітку 2014 року поїхав перший раз, їхав у містечко Щастя аби притамувати людську цікавість поїхав подивитися чи є там війна. Поки їхав у машині, то кожні п'ять хвилин до мене дзвонила дружина й діти, молилися та хвилювались, – каже волонтер. – У той час першим питанням стояла вода. Викинув із машини всі сидіння й загрузив дві тонни вантажу. Їхав сам. Дуже боявся, бо не знав, що казати на блокпостах. Люди не розуміли, як звичайна, штатна людина з власної волі їде в зону АТО сама.

Постійно долучалися нові люди, одні після першої поїздки отримували шок й більше туди не повертались, інші навпаки перейнявшись духом допомоги їздять й до сьогодні.

– Спочатку як почав їздити, постійно заправляв машину сам, останні 20 разів із пальним допомагала міська рада. Раніше було набагато легше: люди допомагали всім, чим могли. Останні закрутки виносили з погребів й передавали на передову. Сьогодні ж люди трохи зморилися, не мають тих фінансів, що мали раніше та зневірились. До того ж свій злий жарт зіграла соціальна реклама, в якій к кажуть: «Йди служити в армію й отримаєш сім тисяч гривень». Такі суми там не заробляють, а люди задаються питанням, навіщо туди щось відправляти, коли в них такі суми на карточці, – говорить Белинський.


Валентин залишив свій бізнес, коли почав допомагати військовим. Сьогодні перебивається випадковими заробітками та «халтурами», які йому «підкидають» друзі, щоб прогодувати родину.

– Під час перших поїздок були дуже великі сварки в родинах. Дружина не хотіла мене відпускати в кожну наступну. Старші діти дуже боялись, що б я не пішов служити добровольцем. Пізніше звикли й почали мені допомагати, навіть моя найменша донечка зібрала свій одяг і передала в дитячий будинок. Так цікаво було споглядати, як вона перебирає свої речі й складає їх в мішок. Вона передивилась всі свої речі й передала діткам. Це прекрасно, коли відчуваєш справжню підтримку вдома, хочеться робити все більше й більше добрих справ, – додає Белинський.

Перед кожною поїздкою волонтер обов'язково заїжджає в церкву, щоб отримати благословення й освятити все, що везе солдатам.

Фото: надав Валентин Белинський