Вберегти квіти у 20-градусний мороз, коли важко вижити людям; мати вперте бажання молитися у храмі Київського патріархату; бажання відновлювати, будувати та створювати за кілька кілометрів від «нульових» позицій українських військових – такими кореспондентка Vlasno.info побачила мешканців прифронтового Торецька. Місто стало крайнім, яке звільнили українські військові у 2014 році. Далі – окупована Горлівка.

Обвалений міст

Про наближення до міста, яке розташоване поруч із лінією розмежування, свідчить зруйнований ще у 2014 році міст, який ніхто не відновлює ось уже три роки. На свій страх і ризик автівки їздять по одній із «половинок» мосту, адже це – один із двох шляхів дістатися у місто. Інший – триваліший та складніший, бо треба об'їжджати та потрапляти в місто із іншого боку.

– Поліція насипала з того боку мосту купу землі, аби тут не їздили, бо небезпечно – от і все, ремонтувати обвалений міст поки ніхто, наскільки мені відомо, не збирається, - каже місцевий мешканець Володимир Єлець.

"На місці ката має бути віра"

У місті наразі здійснюють богослужіння сім храмів Української православної церкви Московського патріархату, однак актив міста планує потроху «відновлювати справедливість» та ініціюють закладення храму Київського патріархату у Торецьку. Навіть обрали локацію – на місці колишнього пам'ятнику Дзержинському.

Зараз там – лиш постамент, на якому хтось намалював герб. Навіть уже є потенційна майбутня релігійна громада — кількадесят осіб.

– На місці ката має бути віра, – каже пан Володимир, коли проїздимо поруч із поки що порожнім місцем, яке, треба відмітити, є справді вдалим для храму: трохи на узвищенні, у центрі та й житлові будинки поруч – вірянам буде зручно діставатися на богослужіння.

Активіст додає, що у місті вже зчинився переполох серед віруючих Московського патріархату.

– Волають про те, що у місті завелися "розкольники", і не треба дати їм шансу, ледве не анафему на нас накладають. Але я переконаний: якщо з'явиться альтернатива, храм Київського патріархату, то чимало людей перейде сюди із Московського патріархату.

"Київ" без квітів

Якщо у пересічному місті України пам'ятник полеглим у Другій світовій війні – це, переважно, солдат із червоним прапором, зброєю, дитиною на руках абощо, то у Торецьку він претендує бути витвором мистецтва. Це – Постамент Скорботної матері. Погруддя жінки у граніті, спущені додолу очі, хустина, з-під якої вибивається волосся – цей монумент у історичному та сучасному контексті виглядає по-особливому.

На цій же площі – невеличкі гранітні плити із назвами міст, які героїчно тримали оборону від фашистської Німеччини у Другій світовій.

Поруч розташовані плити із написами «Київ» та «Москва».

– Був якось помітив, що у 2014 році на 9 Травня квіти клали лише до Москви, а Київ оминали своєю увагою, жодної квітки не було. Наступного року картина змінилася, і поділилися квітами із Києвом, а зараз то ситуація вирівнялася цілком, - розповідає мені шахтар із Торецька Сергій.

Із шахти — на передову з пиріжками

У будні він працює на шахті. У суботу ж має обов'язковий ритуал: відвідати хлопців на позиціях. Взагалі, каже він, у Торецьку – ексклюзивні та унікальні волонтери. Бо близькість до позицій та передової дає змогу доставити військовим свіжі смаколики, щойно із вогню.

– Взимку вожу борщ ще гарячий, а зараз ось молочка холодненького та компоту із морозильної камери закину, – ділиться Сергій. – А ще – мама пиріжків напекла. Ще гарячі. Пригощайся.

Із однієї із торбин витягую пиріжок. Трохи лоскоче совість: армію ж об'їдаю. Куштую: із яблуками. Пахучі, пухкі, смачні. А про шахтаря Сергія ви ще прочитаєте на сторінках Vlasno.info.

"Заморожений" парк: в очікуванні

Окрема тема у Торецьку – це парк у центрі міста. Його вже навіть почали будувати минулої осені, однак громадськість підняла це питання, зауваживши, що початок робіт не відповідає певним технологічним нормам. Вже навіть почали класти плитку, мостити доріжку, встановили альтанку на, як кажуть місцеві, найвищій точці міста – але припинили роботи.

А навесні цього року, коли якраз був час, змога та погода, аби продовжити роботи у парку, у Києві вирішили створювати у Торецьку військово-цивільну адміністрацію. Поки три місяці не могли призначити його очільника, мільйони на будівництво парку у прифронтовому місті просто чекали кращого часу — із рахунків їх не могли зняти та використати. А тим часом пройшло літо.

– Навіть якщо умовно першого вересня на повну потужність запрацює військово-цивільна адміністрація, ми оголосимо тендер, він триватиме приблизно два місяці, то настане перше листопада. І навіть якщо станеться диво і ми знайдемо підрядника, який погодиться працювати майже на лінії фронту, то починати будівництво парку напередодні зими немає сенсу, – констатує заступник мера Торецька Сергій Винник.

У парку, до речі, є ще й камінь, на якому зазначена дата заснування міста: це початок ХІХ століття. Зображені «шахтарський» герб міста та козак на коні – на честь «першовідкривача» населеного пункту: козака Щербини.

Екзотичні рослини у "сірій зоні"

Місцеві хваляться палацом культури "Україна" у Торецьку. Родзинкою величезного приміщення, по якому, до речі, теж встигла попрацювати артилерія у 2014-му, є зимовий сад. Співробітники закладу, попри усі негаразди та нюанси життя у прифронтовому місті, коли складно вижити людям, зуміли зберегти рослини.

Що саме росте там, як екзотичні рослини пережили 20-градусні морози та обстріли — читайте найближчим часом на Vlasno.info.

Письменник у чагарниках

Тут все хочуть відновити. Скажімо, повільно, але впевнено псується та заростає чагарниками колись величне приміщення кінотеатру імені, на хвилинку, Богдана Хмельницького. Не Леніним єдиним.

– Хочемо його довести до ладу, відновити та відкрити молодіжний центр, де були би гуртки, де молодь би збиралася, ділилася ідеями для розвитку міста тощо, – каже Володимир Єлець та веде мене повз одну із бічних стін, щось шукаючи поглядом на ній. Знаходить: меморіальна табличка, яку я чомусь сприйняла як, напевно, один із осередків українськості у прифронтовому містечку. Дарма, що у кущах та чагарниках. До нього колись прийде час.

– На цьому місці була школа, у якій у 1905-1906 роках працював видатний український письменник-новеліст Степан Васильченко, – говорить до мене гранітний прямокутник.

"Великий каньйон" на Донеччині

Торецьк – місто шахтарське. І, попри те, що наразі число шахт значно скоротилося, продовжує ним бути. Відтак, населений пункт оточений териконами – штучними насипами відпрацьованої гірської породи, які утворюються внаслідок роботи шахт.

– Зараз побачиш справжній Місяць, – інтригує мене мій співрозмовник. – Це Торецький Великий каньйон.

Величезні насипи породи кидають тінь, здається, на півміста при заході сонця. Та й сонце тут, здається, сідає швидше – бо ховається за імпровізованими «горами». Щоб потім знову зійти — на Сході ж-бо сонце "прокидається" раніше.

Фото Людмили Кліщук