Як боротися із невидимою раною – знають вінницькі волонтери

У Вінниці розпочинає роботу Центр правової та психологічної допомоги бійцям АТО та їхнім сім'ям, у якому вже працює 14 фахівців.

Як боротися із невидимою раною, яку боєць приніс у рюкзаку з війни залежно від типу нервової системи, власного базового досвіду з дитячих літ, витривалості до стресових факторів відтепер вирішуватиме коло фахівців-волонтерів.

– Для початку, ми навчаємо бійців правильно дихати. Це так зване розслаблююче дихання: глибокий вдих, а потім повний видих через рот. Аби досягти результату, боєць має робити такі вправи близько п'яти разів вранці та увечері, – розповідає координатор волонтерської групи психологічної підтримки «Збережи душу» Людмила Євсєєва. – Якщо потрібно повернутися до звичайних правил життя, які були до війни (прокинутися, вмитися, зробити зарядку тощо), то має бути присутнім фізичне навантаження. Бо стреси – це та ситуація, в якій виділяється адреналін, тому потрібно напружувати стовбурову нервову систему: спину. Після фізичного навантаження корисними будуть «голосові» вправи, на «позіхання», розслаблення тощо.

Психолог переконує, що дихальні вправи – це фундамент психологічної реабілітації, оскільки в організмі з'являється більша кількість кисню, він розслаблює нервові закінчення, судини тощо. А методики «дзеркальної роботи» будуть застосовуватися для бійців, у яких ампутовані кінцівки: коли існує так званий фантомний біль: людина ще довго відчуває відсутні органи.

Чи ефективними є подібні дихальні вправи – бувалі бійці АТО жартома кажуть: «Порожняк», проте до психолога приходять. Боєць дев'ятого батальйону територіальної оборони Ярослав Солігор розповідає, що до них на фронт приїздили військові психологи, проте не так підтримували бійців, як створювали несприятливу атмосферу, задаючи некоректні питання та нівелюючи конкретні потреби бійців. Каже, що психологи в Україні потрібні, бо після приїзду з війни вони (бійці — Авт.) залишаються сам на сам.

– Їм «по барабану», що ми п'ять місяців під обстрілами сиділи. Рівень їхньої підготовки був сумнівним. Наші психологи вінницькі багато роблять, витягують з кризових ситуацій. Сам після АТО не вилізеш, – констатує Ярослав. – Всі бійці спочатку кажуть: «Та ну, ідіть ви зі своїми психологами...». Потім заливаються тривалий час спиртним, потім розуміють, що виникають проблеми із печінкою, а потім усвідомлюють, що потрібно повертатися в нормальне життєве русло. Тоді і звертаються до психологів.

Найстрашніше, розповідає, тоді, коли приходить розвідка, і сповіщає: «За кілька годин буде бій». Тоді страшно очікувати. І важко доводиться після бою, бо осмислюєш, які могли бути наслідки події. А розроблені брошурки про посттравматичний стресовий розлад називають корисними, бо не кожен боєць може зізнатися у розмові, що у нього проблеми після АТО, а от на самоті почитати – це вдалий варіант.

Дружина бійця АТО Олена Підопригора, що вже завітала у Центр, розповідає, що картинка війни у телевізорі та те, коли війна торкається життя – це кардинально різні речі.

– Коли чоловік був на фронті, то завжди думала, як там він, чи є що їсти, чи добре він зодягнутий, дитину постійно заспокоювала, коли син запитував, чи тато вже всіх злодіїв переловив. Коли починало тотально «накривати», познайомилися з психологами. В режимі телефонного зв'язку в будь-яку пору доби зв'язувалася з ними та обговорювала буденні речі. Наприклад, що відповідати на дитяче питання: «Мамо, а тата не вб'ють?» – розповідає Олена. – Потім повернувся чоловік, розпочалися нові проблеми. Війна не закінчується з поверненням з війни, бо чоловік стає іншою людиною, ніж був до фронту. Зараз розуміємо одне одного не до кінця. А зустрічатися та обговорювати такі питання з психологами та іншими дружинами – для мене надважливо наразі.

Кожну другу та четверту суботу місяця о 16:00 волонтерська група психологічної допомоги солдатським сім'ям «Збережи душу» проводитиме зустрічі для членів солдатських сімей за адресою: місто Вінниця, вулиця Свердлова, 189 (на базі вінницької міської бібліотеки № 11).

Обговорення, арт-терапія, телефонні консультації, ліплення, різноманітні методики, на кшталт «Як справитися з тривогою», медитативне малювання тощо – все це для бійців, яких їхні родини хочуть бачити такими, як і до війни: усміхненими, веселими, життєрадісними.

Фото Людмили Кліщук