Українсько-російська двомовність у Вінниці. Дослідження №1 (2011 рік)

Почну з невеликої передісторії. Почалося моє дослідження у 2011 році з телефонного дзвінка від колеги-філолога з Норвегії, яка попросила мене взяти участь у Берлінській конференції, де науковці світу збиралися аналізувати одну з найглобальніших проблем сучасного мовознавства – полілінгвізм.

Але основним приводом для дзвінка була не сама конференція, а не зовсім здорова ситуація навколо українсько-російської двомовності, яку, як виявилося, на таких наукових зібраннях презентують наші ж земляки, котрі зробили успішну кар'єру за кордоном і так само успішно просувають по всьому світу ідею, що російська мова в Україні жахливо утискається, а українську масово нав'язують російськомовним регіонам.

Тому перше моє дослідження мало пролити світло на згадану вище проблему двомовності, адже Вінниця ідеально підходить для різних соціологічних зрізів стосовно проблем мови. Наше місто розташоване в центрі України. Ми не «бандерівський» Захід, де панує виключно українська мова (до речі, ще один міф, нав'язаний різними пропагандистами) і так само не індустріальний Схід, де панує ідея «руського міра».

В опитуванні мені дуже допомогли мої студенти, які умудрилися за тиждень опитати дві тисячі респондентів з різних соціальних груп. Навіть у пана Гройсмана зуміли взяти інтерв'ю!

Отже, під час першого опитування ми охопили 6 соціальних груп: школярів (13 – 17 років), студентів вищих навчальних закладів, бізнесменів, держслужбовців, працівників сфери обслуговування та пенсіонерів.

Основна мета опитування – з'ясувати зовнішні та внутрішні чинники, які впливають на домінування кожної з мов у певних сферах.

Результати опитування засвідчили надзвичайно високу мовну конформність (податливість до уявного мовного тиску) жителів міста Вінниці. Попри те що 83% опитаних з різних соціальних сфер визнали рідною українську мову, переважна більшість з них сторінку в соціальних мережах веде російською мовою – 72 %.

Помітним є вплив міста на студентів, які приїхали з периферії. Вони визнають рідною мовою українську, з рідними спілкуються українською, а з друзями у місті переходять на російську (22% від опитаних).

Важко конкурувати українській мові у сфері засобів масової інформації, наприклад, сторінки Інтернету з російською мовою читають 72% опитаних, краща ситуація з періодикою – 66% опитаних читають українською мовою, це за умови, що у всіх опитаних нами кіосках, де продається преса, ситуація виглядає явно не на користь української мови: газет російською мовою – 77%, журналів російською мовою – 96%, місцева преса пропонує 54% російськомовних газет і 46% - україномовних.

По-різному відбувся розподіл у сфері літератури: 49% респондентів читають художню літературу українською, а професійну літературу українською купують 63 % (переважно школярі – 78%, студенти – 89% та держслужбовці – 94%, натомість російською здебільшого читають пенсіонери – 79%, бізнесмени – 54%, працівники сфери обслуговування – 52%).

Проведене нами дослідження засвідчує відносний зв'язок між національністю мовця та мовою, якою він користується як у побуті, так і поза домівкою. Рідною мовою вважають українську 83% опитаних, а за даними перепису 2001 року у м. Вінниці проживає 87,2% українців, 10,2% росіян та 2.6% інших національностей – поляків, білорусів та євреїв. Саме 10% росіян (за даними опитування) вважають, що державною мовою в Україні має бути виключно російська.

Серед соціальних груп найбільш російськомовними є пенсіонери (більше 40%), найменше російської серед школярів та держслужбовців – приблизно по 10 %.

Сфера обслуговування (переважно базар та невеликі магазини) продемонструвала порівняно високу частку української – до 75%. До речі, більшість продавців на базарі, як виявилося, має вищу освіту.

Загалом, вінничани толерантно ставляться до проблеми мови: майже половина опитаних не помічає ніякого тиску на жодну з мов (45%), хоча більше третини визнає тиск на українську мову (37%):


Проаналізовані відповіді на запитання, якою мовою респондент відповідає, якщо до нього звертаються українською або російською мовою, засвідчив вільне володіння практично усіма жителями міста Вінниці обома мовами: на звертання українською відповідають українською 92%, а на звертання російською відповідають російською 74% опитаних.

Отже, помітним є несиметричний характер розвитку української та російської мов в умовах нашого міста. Більшість зовнішніх та внутрішніх факторів сприяють інтенсивнішому розвиткові російської мови практично в усіх сферах, окрім офіційної та навчально-ділової.

P.S. На Берлінський симпозіум наше опитування було відібране з високими оцінками, а презентація відбулася зі складною дискусією, яку затіяли ті самі «землячки», стверджуючи, що в Україні все одно ведеться неправильна політика щодо російської мови, а закон Ківалова-Колісніченка – це єдине для нас спасіння. З їхніх слів виявилося, що Схід країни споконвіку був російським, а нам його віддав Ленін, і ми його досі жорстоко українізуємо... Тобто з наукової дискусія плавно перейшла в політичну площину, де лунали класичні пропагандистські гасла, які ми чуємо в набагато гострішій формі з уст нашого північного сусіда.

До слова, від України на Берлінський симпозіум приїхало лише двоє учасників (за власний кошт) , а от від маленької Естонії – більше десяти (фінансовані державою). Усі вони йшли єдиним фронтом на всіх секціях, де однозначно стверджували, що в Естонії немає проблеми з двомовністю і полімовністю, бо вони її успішно розв'язали ще 20 років тому...