Рік тому влада заявила про своє очищення. Отож, ці вибори мали б продемонструвати, як вона очищується. А що ми бачимо?

Вкотре ті самі старі граблі... Уже іржа проступає крізь наспіх накладений марафет нового закону про вибори до місцевих рад. А все залишається як і було: відпрацьовані виборчі формати, непотоплювані кандидати від влади, яких не беруть жодні політичні бурі та люстрації, а ще повна зневага до виборців...

Укотре за давньою традицією на вибори до місцевих рад іде чимало місцевих чиновників. Причому, йдуть у різних партіях, зокрема й тих, які хоча й знаходяться в коаліції , але не пропускають жодної нагоди дошкульно вкусити владу. Як приклад, місцева «Батьківщина», що взяла у свій список кандидатів до обласної ради Володимира Лазаренка, заступника директора департаменту інформполітики Вінницької ОДА. Утім, цей приклад радше виняток із загального правила. Бо ж за усталеною традицією чиновники йдуть до органів місцевого самоврядування у провладних партіях. На Вінниччині їх чи не найбільше у списках Аграрної партії та БПП «Солідарність». У списках Аграрної партії йдуть держслужбовці так би мовити дрібнішого калібру. Люд солідніший — голови районних РДА, керівники обласних управлінь внесені у список кандидатів до обласної ради від БПП «Солідарність».

Очолює його голова ОДА Валерій Коровій, далі в алфавітному порядку його перший зам. Андрій Гижко ....

Віяння часу – присутність у списку громадських активістів та волонтерів як от: Раїса Панасюк, Ірина Борзова, Юлія Вотчер... Данина традиції – старі перевірені кадри. Зокрема, голова Ямпільської РДА Михайло Вдовцов, серед чийого яскравого політичного минулого — членство у Партії регіонів часів Януковича. Інша не менш знакова постать Іван Лєта — голова обласної профспілки медиків, який заробив сумнівну репутацію самовідданого захисника головлікарів-корупціонерів. Серед інших достойників нинішній губернатор веде до обласної ради й свого попередника, а нині директора обласної служби зайнятості Анатолія Олійника. Очевидно, присутність пана Олійника у списку — ляпас місцевим громадським активістам, та учасникам Вінницького Майдану, котрі звинувачують екс-губернатора у реваншистській політиці та твердолобості, що у підсумку спричинилась до відомих подій 6-го грудня минулого року. Але водночас пан Олійник не лише невдалий обласний очільник, а, насамперед, надійний чоловік, виходець з аграрної бізнес-імперії Порошенка-батька. А своїх людей, як ми вже неодноразово мали нагоду переконатись, президент не здає, попри заявлений принцип «Жити по-новому». Утім, це гасло нині не те що неактуальне — скомпрометоване політикою влади, що призвела до ще більшого розквіту корупції та зубожіння людей. Тому на нинішніх виборах чиновницька рать іде за депутатськими мандатами під іншим гаслом: «Збережемо країну!». Хоча, видається, чесніше було б проголосити: «Збережемось самі!». Це особливо актуально з огляду на зростання градусу суспільного невдоволення владою, яке вже доходить точки кипіння.

І все-таки: навіщо місцева більша й менша номенклатура, яка й без цього наділена владними повноваженнями, так прагне потрапити до органів місцевого самоврядування? Традиційна відповідь — аби ефективніше вирішувати проблеми виборців, бо хто краще за голову районної адміністрації або очільника обласного управління знає до найменших дрібниць проблеми й потреби своєї громади та галузі, зуміє пролобіювати прийняття потрібного рішення та виділення потрібної суми з обласного бюджету. У цьому, звичайно, є рація, якщо не завважити, що традиція чиновник-депутат існує ще з совкових часів, а розквіту громад як і розвитку місцевого самоврядування чекаємо досі.

Як постійно доводить життя, наші чиновники — люди надто залежні від своїх роботодавців, аби ризикувати власною кар'єрою заради інтересів виборців. Згадаймо події 25 січня 2014-го року, коли місцеві майданівці штурмом взяли приміщення обласної ради й, заполонивши сесійну залу, вимагали від депутатів проголосувати звернення до президента Януковича про відміну диктаторських законів, прийнятих 16-го січня. Частина депутатів-чиновників від Партії регіонів утекла із зали, аби не голосувати. Тепер вони в партії Порошенка, у списках його кандидатів. У одній компанії з тими, хто у той буремний час стояв на майданах за правду й демократію. А в списках вони саме тому, що це — перевірені гвинтики президентської вертикалі. Вертикалі, покликаної контролювати органи місцевого самоуправління, аби вони не дозволяли собі зайвої самодіяльності й не виходили з-під президентського підпорядкування. Тим паче, що у процесі децентралізації обласні ради будуть мати більше повноважень за адміністрації, тож намагаються уникнути ситуації, коли у радах більшість матимуть інші сили.

Для чиновника перемога на місцевих виборах не лише питання особистого престижу, а й запорука успішної кар'єри, не кажучи вже про додаткові бізнесові можливості. І, аби отримати гарантований результат, влада робить ставку на давні перевірені технології: адмінресурс та фальсифікації. Безкінечні «анфілади» рекламних щитів, «бігмордів» та сітілайтів від провладних команд у найвигідніших місцях, спалахи ділової активності й показної турботи про громадян, яку нам, зокрема, демонструють «вінницькі європейські стратеги» — це одні з найневинніших проявів адмінресурсу. Так би мовити «квіточки», бо «ягідки», як правило, дозрівають на час підрахунків голосів. Ось тут й починаються тааакі махінації!!!

Утім, деякі політичні експерти заспокоюють, що, мовляв, масштабних фальсифікацій, як за часів Януковича, вже не буде, бо адмінресурс уже не той: ляканий суспільством та розшматований внутрішніми суперечностями. Що ж, за тиждень, коли настане час підрахунку голосів, у нас буде можливість це перевірити. А тим часом, підстав для особливого оптимізму нема. Надто нерівні умови гри створені для кандидатів від опозиції та влади. Поки перші, надрукувавши власними коштами невеликі наклади агіток, самі роздають їх на вулицях та проводять скромні зібрання в дворах багатоповерхівок, влада у примусовому порядку зганяє до просторих залів на зустрічі зі своїм кандидатом підневільний люд, або ж проводить їх під час нарад у комунальних закладах міста. Якщо таке приниження людської гідності, не кажучи вже про порушення закону, називається європейською стратегією, то навіщо така з дозволу сказати стратегія?

Місцевий осередок «Опори», що моніторить хід виборів, регулярно повідомляє про порушення закону провладними командами. Утім дуже сумнівно, що вони, якщо й стануть предметом розгляду в судах, то отримають належну оцінку. Закон про місцеві вибори, написаний у «кращих» традиціях совка, залишає великий простір для адмінресурсу та фальсифікацій. А, отже, у підсумку отримаємо все те, що й маємо — консервацію еліт, розквіт корупції та олігархату, занепад економіки та дальше зубожіння народу.. А ще безкінечні балачки про шлях до Європи та стратегії, які нас туди приведуть. А ще — озлоблення суспільства й нові майдани, майдани, майдани...

Напевно, мало хто пам'ятає, але навесні цього року Верховна Рада у першому читанні ухвалила нову редакцію закону про державну службу, а згодом, після скандалу з можливим відкликанням проекту, ЄС поставив вимогу ухвалити документ в цілому.
В ньому чітко записано, що чиновникам загалом, і губернаторам зокрема, забороняється бути членами партії, агітувати на виборах й бути депутатами місцевих рад.

Теоретично з ухваленням цього закону балотуватись у місцеві депутати очільникам областей, як і решті чиновників, вже не буде сенсу. Чому цей закон не ухвалили до виборів? Питання риторичне. «Збережемо країну!» закликає команда Порошенка. Але стає дедалі очевидніше, що влада й суспільство все більше розходяться у тому, як це робити. Бо якщо влада бачить збереження держави у застосуванні адмінресурсу й обрання в органи місцевого самоврядування людей старої формації, які багато в чому призвели до нинішніх подій, то в суспільстві зовсім інше бачення: через очищення влади.

Отож, збережемо країну! Адмінресурс не спроможний перемогти тих, у кого є честь і гідність.

Фото: tut-news.by