У світлі антикорупційної лихоманки та дискусій про деолігархізацію завжди корисно ненадовго змінити перспективу та придивитись до переконливих прикладів чужих тріумфів чи невдач. Виявляється, бувають і з мільйонерів люди.

Творець американського Управління стратегічних служб (OSS – прообраз і попередник ЦРУ), генерал-майор Вільям Донован (1883–1959) до війни працював мільйонером та адвокатом великих корпорацій з Уолл-стріт.

Ірландець за національністю, правник, випускник престижного Колумбійського університету, студентський приятель Франкліна Делано Рузвельта, спортсмен, відомий за футбольним прізвиськом «Дикий Білл». Брав участь ще в Першій світовій війні – командиром батальйону 165-го піхотного полку у Франції (три «Пурпурових серця» і Медаль пошани Конгресу, Орден Британської імперії та французький «Військовий хрест»). Полк втратив у боях половину особового складу – отже, на третій лінії оборони не відсиджувався.

У 1922–1924 рр. Донован працював заступником прокурора західного округу штату Нью-Йорк, енергійно впроваджуючи адміністративно-режимні заходи забезпечення так званого «сухого закону». Організував антиалкогольний рейд в елітному нічному клубі в рідному місті Буффало, де культурно проводили дозвілля чільні представники фінансової та політичної еліти, які у відповідь влаштували Доновану обструкцію у світському товаристві.

Член Республіканської партії США. У 1924 р. Президент США К. Кулідж призначив Донована заступником Генерального прокурора. У 1925 р. його шефа призначили членом Верховного суду, а самому «Дикому Біллу» подякували за плідну працю та побажали всього найкращого. До слова, Президент США Кулідж у той час в середньому виходив на роботу не більше, як на 4 години щодня.

Донован двічі програвав вибори – віце-губернатора та губернатора штату Нью-Йорк. Займався юридичною практикою в корпоративному секторі на Уолл-стріт у часи біржового буму, де став мільйонером. Після обвалу біржі у 1929 р. та початком Великої Депресії Республіканська партія США перейшла в глуху опозицію, часом не лише до новообраного президента-демократа Ф.Д. Рузвельта, а й до елементарного здорового глузду. Донован припинив займатися політичною діяльністю після того, як програв вибори губернатора штату Нью-Йорк у 1932 р. та кілька років активно подорожував Європою, паралельно займаючись налагодженням ділових контактів.

Наприкінці 1930-х років середовище Республіканської партії, орієнтоване на фінансові групи Уолл-Стріту, розпочало переоцінку діяльності Президента Рузвельта, чиї соціально-економічні реформи («Новий курс») вважали небезпечними лівацькими експериментами, зате зовнішню політику, спрямовану на вступ США у нову світову війну, бачили цілком виправданою. До слова, за результатами соціологічних опитувань населення США, більше половини американців виступали проти вступу у війну на боці Великобританії та СРСР проти Німецького рейху та Японської імперії аж до атаки на Перл-Харбор. Відтак підтримка впливових політиків-республіканців та їхні позиції в секторі ВПК були життєво необхідні для адміністрації Рузвельта, перед яким у 1939 р. постав привид нового витка смертоносної економічної кризи. Невипадково міністром оборони Рузвельт призначив республіканця Генрі Стімсона, який почав залучати до роботи своїх партійних колег та особистих друзів. Місце для Вільяма Донована у новій військово-політичній конфігурації влади знайшлося практично одразу.

Довелося визнати страшний, як похмілля в пустелі Невада, факт: Сполучені Штати Америки мають намір вступити у глобальну війну, не маючи повноцінної служби розвідки. Станом на літо 1941 року, наприклад, у розвідувально-аналітичній структурі Державного департаменту США працювало...18 службовців. Агентурна розвідка була відсутня як явище, технічною розвідкою міг похвалитися хіба військово-морський флот, та й то на Тихому океані.

Донован активно подорожував по світу, неофіційно виконуючи інформаційно-аналітичні завдання в якості особистого представника президента Рузвельта. Ще у 1935 р. він спостерігав за вторгненням італійської армії в Ефіопію, в 1936 р. стежив за розвитком подій першого етапу громадянської війни в Іспанії, а у 1941 р. зовсім «випадково» опинився на Балканському півострові – якраз у той час, коли до влади в Югославії прийшла військова хунта, яка спробувала дружити не з Райхом, а з Великобританією та СРСР. Влітку 1942 року Вільямам Донована повернули на дійсну військову службу, присвоїли звання генерал-майора та створили безпосередньо «під нього» Управління стратегічних служб при Комітеті начальників штабів родів збройних сил.

Генерал Донован особисто здійснював підбір та розстановку кадрів в Управлінні стратегічних служб, залучаючи до оперативно-службової та оперативно-бойової діяльності істориків з дипломами Прінстонського, Гарвардського та Йельського університетів, лідерів організованих злочинних угрупувань на зразок Лакі Лучано, голлівудських режисерів та операторів, професійних спортсменів і славетних вчених-соціологів на зразок Герберта Маркузе. Траплялися, ясна річ, і прикрі недоречності, коли серед випускників елітних вишів із так званої «Ліги плющу» виявлялися симпатиками комуністичної ідеології загалом та друга всіх фізкультурників товариша Сталіна зокрема. Славетний історик Артур Шлезінгер, який теж служив в Управлінні в роки війни, згадував, як начальник відділу, що курував Латинську Америку, в робочий час читав у службовому кабінеті офіційний друкований орган Компартії США «Daily Worker». Втім, у рузвельтівському політичному бомонді ще й не таке траплялося – це вже на початку 1950-х довелося з'ясовувати іншим компетентним органам в іншу історичну епоху.

Донован притримувався теорії, що у глобальній війні з тоталітарними державами протидія в сфері розвідки та спеціальних операцій також має будуватися на глобальних і тотальних засадах. Управлінська діяльність Донована, який розширив штати Управління до 13000 осіб керівного, оперативного та технічного складу, спричинила негайну конфронтацію з ФБР, яка прагнула бути єдиною інтегрованою спецслужбою. «Американський Берія», Джон Едгар Гувер, став смертельним ворогом Донована, в якого спілкування з шефом ФБР викликало таку ж апатію та непереборну огиду, як з очільниками розвідок армії, флоту та Держдепу. Використовуючи свій вплив на Рузвельта, Гувер ультимативно заявив, що агентурна та технічна розвідка в Південній Америці залишатиметься в сфері компетенції ФБР. Схожим чином, на Тихоокеанському театрі бойових дій, генерал Дуглас Макартур та адмірал Честер Німіц домоглися, аби Донован не пхався керувати розвідувальними операціями підпорядкованих їм армій та флотів.

Незважаючи на пряму заборону начальника Генштабу генерала Маршалла, особисто брав участь в десантуванні першого ешелону під час операцій американських військ в Салерно (Італія, 1943), Новій Гвінеї (1943) та плацдармі «Юта» (Нормандія, 1944). Поранений одразу через добу після «Дня Д» в Нормандії.

Підтримуючи формування рухів опору на окупованих супротивником територіях, Донован, між іншим, зумів інвестувати серйозні матеріальні та кадрові ресурси в комуністичну армію Мао Цзедуна в Китаї та комуністичну партизанку В'єтмінь в Індокитаї, які через десять років стали метастазами світового більшовизму. Водночас американські спецслужби неабияк пишалися внеском у становлення французького резистансу, особливо його небезсумнівною роллю в забезпечення висадки десантів у «День Д», проте банально проспали реально діючий упродовж багатьох років у вищих ешелонах влади Райху прусський антигітлерівський військовий рух. На рахунку останнього – замах на А. Гітлера в його командному бункері «Вовче лігво» 20 липня 1944 року, який американці упродовж кількох днів взагалі не могли відрізнити від дезінформації. Це при тому, що, починаючи з 1938 року, співпрацювати з союзниками в цьому гуманітарному напрямку охоче погоджувався керівник німецької військової розвідки та контррозвідки адмірал В. Канаріс. А розгадка проста, як господарське мило: В. Черчілль та Ф.Д. Рузвельт зовсім не прагнули підтримати успішний антигітлерівський переворот та перемир'я на західному фронті, бо тоді б довелось вести мирні переговори про повоєнне врегулювання не тільки з товаришем Й.В. Сталіном, а й з генералами Вермахту. Байдуже, що це б дозволило врятувати мільйони життів – політичне керівництво США та Британської імперії прагнуло не просто знищити націонал-соціалізм, а й надовго декласувати Німеччину як національну державу.

Завершити війну до Різдва 1944 р. танковим ривком на Берлін не вдалося, і хоча Третій рейх конав в агонії війни на два фронти, попереду для американців ще були криваві бої за Аахен, несподіваний контрнаступ есесівських дивізій в Арденнах і бої за ліквідацію Рурського котла. Перемога в Європі і близький розгром Японії, для якої вже готували ядерні гриби на Хіросімою та Нагасакі, робили стратегічну розвідку для особливо обдарованих політичних діячів знову непотрібною. На додачу, смерть Рузвельта у квітні 1945 р. позбавила Донована політичного «даху».

Минув заледве місяць після завершення Другої світової війни, як новий Президент США Трумен крізь зуби подякував генерал-майору Доновану за успіхи в захисті національних інтересів та ліквідував Управління стратегічних служб. Інформаційно-аналітичне управління передали у відання гуру міжнародної політики з Держдепартаменту, управління спеціальних операцій та контррозвідку перевели в Пентагон, а Донована відправили на пенсію. Щоправда, вже у 1947 р. у зв'язку з початком «холодної війни» довелося створювати Центральне розвідувальне управління на базі структур і кадрів, які виховав Донован, але то вже була цілком інша сторінка історії.