У народі ходять уже ледь не анекдоти щодо переліку споживчого кошика середньостатистичного українця, ухваленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2016 року. Споживчий кошик включає перелік необхідного одягу й продуктів, яких має вистачити для комфортного життя людини. Кореспонденти вирішили провести власний редакційний експеримент, чи відповідає цей перелік дійсній фінансовій спроможності громадян. Ми сходили на ринок за продуктами з 61-річною Тетяною Костенюк із села Деребчин Шаргородського району, яка маючи 32 роки професійного стажу, мусить виживати на пенсію в 1470 гривень. Для жінки справжнім відкриттям стала інформація про об'єм споживчого кошика, який визначили в Кабміні.

– Народилась я в Деребчині, у батьківській хаті й коло рідної землі прожила все життя. Вивчилась на зоотехніка й працювала на фермі спочатку помічником, а пізніше – головним зоотехніком. Завжди працювала на державу й заробила собі мінімальну пенсію. Поки був чоловік, то тримали велике господарство – свиней, курей, кролів, корів, індиків і навіть коней. Поки було здоров'я, потреби в грошах не відчували, але як в хату прийшли хвороби, так усе й покосилось. Чоловік більш як три роки хворів на рак. Усе продали, коли його лікували, але не врятували. Самій тримати навіть одну корову було дуже важко. Від нервів і сама почала хворіти – як не серце, то шлунок, – розповідає Тетяна Прокопівна.

На ліки йде третина пенсії

Зі щойно отриманою пенсією пані Тетяна відправилась на ринок за покупками. Супроводжували її й ми, одразу попросивши скупитись так, щоб вистачило на місяць. Найперше попрямували до виїзної аптеки, де жінка відразу залишила 540 гривень.

– Маю гіпертонічну хворобу, тому кожен свій ранок починаю з ліків. Держава безкоштовні виділяє тільки вітчизняні, мені вони не підходять, тому доводиться купувати закордонні. Часто болить печінка, тому купую краплі ще й для неї. Від того, що п'ю багато ліків, доводиться пити ще щось для шлунку. Так і назбирується більш як на п'ятсот гривень. Хотіла колись зекономити, та погано робиться й без них не можу. Живу тепер прив'язаною до пігулок, – говорить жінка.

Пенсії вистачає лише на найнеобхідніше

Далі ми відправились у м'ясний павільйон, де ціни, м'яко кажучи, захмарні. Купили кілограм сала, два кілограми яловичини та два кілограми мороженої мойви (рибу купували найдешевшу). Ледве вклалися в 470 гривень. Після цього пішли купувати крупи: кілограм гречки, кілограм рису, кілограм гороху та кілограм ячменю. Також купили два кілограми макаронів. Ще взяли пляшку нерафінованої олії, шматочок масла, кілограм цукру, пачку солі та дві пачки недорогого чаю. Знову дістаємо з гаманця 500 гривень. Розуміємо, що грошей з пенсії вже не залишилось, тож на хліб чи молоко в нас коштів уже немає. Що ж до куплених продуктів – не факт, що їх вистачить на місяць.

– У нас середа – це базарний день. Усі виходять за покупками, адже в магазинах не завжди є все необхідне, і, як правило, там набагато дорожче, – каже Тетяна Прокопівна. – Бачите, пенсії вже й не залишилось, а ще треба купити хліба буханку й у сусідки літр молока, бо без булки й кефіру буду голодна. Зазвичай, я на ринку не скуповуюсь так зразу, ділю пенсію на два рази, щоб ще вистачило на хліб та печиво. Уже давно не купую спецій, бо дуже дорогі, обходжусь сіллю й зрідка посипаю страву перцем.

Чи дійсно Кабінет Міністрів України врахував усі потреби громадян?

Взимку жінці видалили жовчний міхур і прооперували грижу, тому навіть на городі вона працювати не може. Доводиться наймати людей, які б принесли води або порались на городі. Обійстя постійно занепадає без чоловічих рук і також потребує допомоги сторонніх людей, а то все гроші, які «об'єктивні» спеціалісти Кабінету Міністрів чомусь не врахували.

– Взимку після операцій нічого робити не могла, але в селі це питання другорядне. Маю город, а значить треба його чимось засадити. Порадилась з дітьми, вони дали гроші, то я найняла людей, які мені засадили город. Якщо все підрахувати, то цьогоріч мені город вийшов «золотим» – тільки людям за роботу віддала 3250 гривень. Зате в льосі маю картоплю, а на грядці – помідори, огірки й цибулю. Хоч це не купую на ринку. Трохи закручу в банки й вже взимку точно з голоду не помру, – говорить пані Тетяна. – Також мене дуже виручає, що маю власних курей. Влітку можу підзаробити сотню гривень на яйцях. Зазвичай, за зароблені гроші купую собі мед або сметану, сир чи молоко.

Де взяти кошти на комунальні послуги?

Вдома у жінки немає газопостачання, тому раз на рік вона купує машину дров.

– Разом зі зростанням долара зростають ціни на світло, воду й дрова. Треба десь взяти три тисячі гривень, щоб купити машину дров, ще треба найняти людей, які їх поріжуть, порубають і складуть. На це все піде ще дві тисячі гривень. Ще кожного місяця за субсидією плачу 100 гривень за світло й 50 гривень – за воду, – каже жінка.

Кабінет Міністрів України вважає, що українка два роки носить шість пар трусів і чотири роки – два бюстгальтери

Окремим пунктом споживчого кошика українця є одяг. Особливо нашу увагу привернув пункт з білизною: «труси жіночі – шість штук на два роки», «бюстгальтер – дві штуки на чотири роки». Ще до переліку входять дві пари бавовняних колготок і шість пар капронових, які мають прослужити українці не менше двох років. До цього всього варто додати, що шкарпетки для жінок зовсім не передбачені. Виходячи із заробітків і витрат жінки на продукти, одяг їй купити нема за що, проте, якщо пощастить, вона має носити його на диво обережно.

– Читаю я перелік у цьому кошику й мені стає смішно. Як би скрутно не було, та спідню білизну треба купувати як мінімум кожні півроку. Ще за радянських часів у магазинах продавався такий набір «Нєдєлька», який був у кожної жінки й дівчини. Мені здається, коли вони затверджували перелік необхідного в списку, то просто хотіли нас принизити або посміятися над нами. Скрутно стало жити останні кілька років. Елементарні гумові калоші зараз коштують 170 гривень, а таких треба тільки на осінь дві пари. Одяг уже сама собі не купую давно, адже викроїти навіть ту саму 1000 гривень на куртку чи гарні чоботи немає з чого, – обурюється пенсіонерка. – Але мені трохи й пощастило – з одягом, як і з продуктами та з витратами на медичні огляди мені допомагають діти. Вони час від часу привозять мені передачі. Але я не часто в них щось прошу, бо знаю, що вони теж ледь кінці з кінцями зводять, не маючи свого житла та великих заробітків. Радує, що не одинока, а то б померла з голоду.

Підсумовуючи вищесказане, робимо висновок, що затверджуючи набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення, Кабінет Міністрів України не врахував елементарних потреб пересічних українців. Адже за кошти, які мають найменш захищені групи населення, не можливо придбати навіть необхідної кількості продуктів харчування, не кажучи вже про одяг, білизну чи засоби гігієни.

Фото Мирослави Слободянюк