Наталка Доляк: “Моє покоління винне в тому, що ми не добились справжньої незалежності”

Наталка Доляк: “Моє покоління винне в тому, що ми не добились справжньої незалежності”

20 листопада 2014, 17:38

Про "синдром помідор", натхнення з кувалдою, "тихий героїзм" та "ура-героїзм" і про гени вбивць у кожному українцеві говорили на презентації нового роману вінницької письменниці Наталки Доляк "Чорна дошка" про події 1932-1933 років.

Новини Вінниці | Новости Винницы | ВЛАСНО.info

Наталка Доляк: “Моє покоління винне в тому, що ми не добились справжньої незалежності”

    Додати коментар


Про "синдром помідор", натхнення з кувалдою, "тихий героїзм" та "ура-героїзм" і про гени вбивць у кожному українцеві говорили на презентації нового роману вінницької письменниці Наталки Доляк "Чорна дошка" про події 1932-1933 років.

Наталя розповідає, що перед нею ніби стояв обов'язок написати книгу саме на цю тему, коли років 10 тому потрапила до рук книга Василя Барки "Жовтий князь". Була ошелешена, почала шукати інші художні книги на цю тематику, і знайшла лише "Марію" Уласа Самчука. Справили враження і розповіді бабусі про голодомор та перечитаний щоденник бабусі про ті події. Тоді і засіла за книгу.
- Написавши 20 сторінок — я хотіла закинути книгу; написавши 40 — хотіла спалити то все до біса; написавши 60 — зрозуміла, що це мене вже затягнуло. — експресивно розповідає Наталка. — А коли мені закидають щось на кшталт: "Скільки вже можна писати про горе українського народу та те, як ми страждаємо?! Може, досить?!". Я відповідаю: "Ні, не досить". Нас є лише два твори на цю тематику: "Жовтий князь" Барки та "Марія" Самчука. Все. Історію потрібно пам'ятати, проговорювати, ділитися нею. І не лише героїчною козацькою добою, коли козаки з шаблюками по полях бігали... Але зараз українці хочуть знати та відчувати свою історію без прикрас, без совіцької міфології, що перекроїла все на свій лад. Голодомор історії українців — це не "ура-героїзм", а "тихий героїзм".
Говорили і про критику авторів, яку Наталя дуже цінує, але остерігається так званих "дружніх рецензій", коли колеги вихваляють художній твір.
- В мене присутній такий собі "синдром помідор". Він полягає ось в чому: коли глядач приходить в театр, то дуже часто він несе квіти, ще не побачиши виставу, і не знаючи, хороша вона чи ні! А треба нести також на всяк випадок і помідорки: якщо вистава не сподобається , то задіювати і їх. От я завжди очікую критичної думки, але скептика, а не пліткаря.
Завершили вечір словами про національну пам'ять: коротко та моторошно.
- Ми нащадки не лише тих, хто вмирав, а й тих, хто...вбивав. Відчуваю в собі якийсь відсоток генів тих, хто нищив український народ.

Додати коментар

Захисний код
Оновити
 
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення