Вчора вінничани вчергове подивились трагікомедію «Королева краси». Вистава ірландського драматурга Мартіна Макдони отримала у 2017 році нагороду за кращий сценарій на Венеціанському фестивалі. Кореспондентка Vlasno.info поспілкувалася з виконавцею головної ролі Христиною Кіцулою. Запитала, що вона відчуває на сцені, і чому повернулась в Україну після навчання в Бельгії.

Христина грає цю роль всьоме, хоча вистава проходитиме у Вінниці вже втринадцяте:

– Моя професійна звичка – любити кожну свою роль, знаходити в ній щось близьке. Цю роль я полюбила за те, що вона допомогла налагодити стосунки з моєю матір'ю. В даній п'єсі все відбувається навпаки: взаємини головної героїні з матір'ю тільки погіршуються. Мабуть, існує певний психологічний феномен, коли витвір мистецтва показує якісь недоліки в нашому приватному житті. І свідома людина, побачивши це, намагається щось виправити.

Півроку Христина жила у Бельгії, де навчалась з іншими іноземними акторами в літній акторській академії «Театр відчуттів».

– Я покинула Україну для пошуку кращої театральної долі. Перед від'їздом з Бельгії мені пропонували роботу кілька театрів, але я повернулась в Україну. Чому? Я вихована в школі психічного реалізму. Це класичний театр, де є сюжет, текст з чітким каркасом і основою. В Європі, наскільки я бачила, це здебільшого перформанс. Це не моє настільки, наскільки психічний реалізм. Перформанс більш легкий для сприйняття, це скоріше шоу. Він не може змінити глядача, як це може зробити повноправний драматичний продукт. Класичний театр більше поширений у нас, ніж в Європі.

Під час навчання Христина відвідала й інші європейські країни. Ці подорожі, за її словами, змінили її.

– Це вплинуло на мене, як на особистість. Коли людина живе, розмовляє з представниками своєї ж культури і менталітету довгий час, вона закриває очі на багато речей. Коли ти потрапляєш в зовсім інші умови, іншу культуру, починаєш по-іншому дивитися на речі, які ще вчора ти називала «нормальні» чи «ненормальні». Це розширює кругозір, свої власні рамки. Ти починаєш переосмислювати, що особисто для тебе є «нормальним», а не те «нормально», яке ти бачила в твоїй сім'ї, соціумі.

Хоча Христина і виросла в місті, у неї завжди була мрія жити в лісі. Саме в Бельгії її мрія збулася. Півроку вона прожила на території природного парку, 80 гектарів території. До найближчої станції – 15 хвилин на велосипеді, а звідти – ще 7 хвилин до найближчого міста.

– Подорожі роблять нас всіх ближчими один з одним, собою, світом. Коли ти подорожуєш, ти помічаєш, що люди думають дещо по-іншому. У них інше виховання, ми по-різному реагуємо на однакові ситуації. Але це не означає, що хтось мислить правильно, а хтось неправильно. Це змінює тебе і твоє ставлення до людей, - розмірковує Христина.

Зізнається, що завжди хотіла займатися акторством:

– Я з невеликого міста, у нас немає театру, і мої батьки досить віддалені від акторства, культури. Я була змушена закінчити інший університет, можливо через фінансовий аспект, адже акторська діяльність – це не зовсім прибуткова діяльність. Через 20 років я себе бачу режисером зі своїм театром, хочу ставити вистави, які обиратиму я. На сцені я завжди щаслива. Я не усвідомлюю це в момент, коли я граю, бо не про те думки. Але в кінці вистави я переповнена емоціями щастя, хоча й фізично виснажена. Люди, які мене знають і приходять на мої вистави завжди кажуть «це твоє».

Театр «Бу» заснований у 2012 році Заслуженим артистом України Олександром Невченком. У 2015-му на його місце прийшов актор і режисер театру імені Садовського Григорій Сиротюк. Того ж року театр перейменували з «Игра» на «Бу», і Христина стала його адміністратором .

– Вистава є нелегкою для розуміння, і для гри – тим більше. Це психодрама, саме такий жанр був обраний нашим режисером. Сюжетна лінія розгортається навколо декількох осіб. Це донька, яку граю я, її мати, які живуть разом в ірландській глушині. Дві чоловічі ролі грає один актор.

Христина Кіцула – актриса, адміністратор вінницького театру «Бу», перформер у хореографічній лабораторії, викладачка англійської мови, супервайзер іноземних волонтерів в громадській організації «Пангея Ультіма». Два місяці тому вона повернулась з Бельгії, де півроку навчалась в акторській академії «Театр відчуттів».

Читайте також: три історії кохання продемонстрували під час інклюзивної танцювальної вистави у Вінниці.

Фото надані Христиною Кіцулою