Кримські татари готові захищати українські землі і надавати допомогу військовим. Про це вони розповіли на виставі "Кримські татари: коли ми повернемось". Татари весь час зауважували, що є частиною українського суспільства, і не бажають зла Україні. А у глядачів від почутих історій лились сльози, повідомляє Vlasno.info.

Глядачі чують звуки потягу, і на сцені з'являються люди з валізами, потім дехто виходить й з листами. Кожен актор зачитує історію від імені татарина чи татарки: як збиралися до Нової Греблі, як їх зустріли, ставлення вінничан, що відчували та чого бажають.

Всім відомо, що у кримських татар постійно "відбирали" мову, отже, вінницькі студенти вирішили показати спектакль російською мовою.

Ескендер, 39 років:

– Що б ти не зробив для українців – це нічого не дасть, аби вони зрозуміти, що ми нічого поганого зробити їм не хочемо. Допомагали армії, воювали в АТО, робили хоч щось, щоб війна закінчилася, але люди все одно кажуть "зрадник". Як ще можна довести, що ти не зрадник?

Ісу, 40 років:

– Європейці теж не розуміють, що ми є частиною українського суспільства. Ми такі, які ми є. Хоч ми з українцями різні, але у нас однакові цілі, ми хочемо одного: миру і жити щасливо.

Дівчина, 27 років:

– Я чоловіка питала, куди він нас везе. А він заспокоював, і казав, що в гарне місце. Часто згадую, як гуляла рідними вулицями, бачила знайомі, гори, ліси. Ми приїхали в дві години ночі в Нову Греблю. Після свого дому побачене у нас шокувало. А зараз чоловік хоча б краєм ока хоче глянути на Крим.

– Люди на контакт не йдуть, у них недовіра до нас. Нещодавно скважину копали і нам не хотіли її копати, привели поліцію, і води так і немає. Раніше молоко було по 30 гривень, а потім для нас 50, а іншим селянам продають по 30 гривень. До речі, в Києві воно коштує 50 гривень. За спиною кажуть не те, що в очі. Кажуть, що ми ліниві, бидло, царі. Боюся з дому вийти.

Севілія, 16 років:

– Вчителі ніби добре ставляться, але ми все одно для них татари. Вони нас розділяють на українців і татар. Кажуть: татари сюди, а ви туди. Навіщо завжди казати, ніхто ж не каже: українці йдіть додому. Діти жорстоко до нас ставляться. У мене немає бажання навіть йти на випускний, бо я чужа.

Айше, 64 роки:

– Пам'ятаю анексію Криму. Чоловік саме завершив ремонт будинку за 12 років нашого спільного життя. Він зробив для мене невеличку клумбу, і сказав, що прийде весна і я посаджу там троянди, але вони досі не висаджені.

Зеврі-ага:

– Я досі плачу, це дуже складно, навіть, коли здається, що нам є де спати і що їсти. Ми допоможемо українцям звільнити Україну, зробимо разом її сильною, а потім повернемося в Крим.

Глядачі у залі від почутих історій плакали та не вірили, що насправді татари таке пережили. Під час перегляду кожен уважно спостерігав та намагався уявити, за яких обставини вони покинули Крим. Наприкінці вистави глядачі гучно аплодували акторам.

Читайте також: У Вінницькому художньому музеї показують колекцію старовинних ікон.

Фото: Наталя Притуляк