Чечельницька селищна рада не хоче називати вулицю іменем героя АТО Руслана Халуса, який загинув у Іловайському котлі у віці 37 років. Замість того, всупереч людському невдоволенню, її назвали Циганською. Про це кореспонденту газети "Правди сила" повідомила місцева жителька Оксана Колісник.

– Все життя, скільки живу на цій вулиці, вона називалась Щорса, про її перейменування ми навіть не чули б, доки не прийшли в селищну раду переоформляти хату. Секретар сільського голови сказав, що вулиця вже називається Циганською. Почала спілкуватись із сусідами, виявилось, що майже ніхто не знав про це перейменування. Ми всі обурились і пішли в селищну раду. Там сказали, якщо ми зберемо підписи 30% мешканців вулиці, то на сесії її знову перейменують на яку ми забажаємо. Наступного дня я пішла попід хати, розповідала людям про назву вулиці й просила підписуватись. У результаті, зібравши 43 підписи, понесла їх у раду. Але, всупереч цьому, на сесії прийняли рішення не перейменовувати вулицю, – розповідає Оксана Колісник. – Для мене назва «Циганська» образлива, оскільки на вулиці не проживає жодного цигана й на моїй пам'яті не проживало. Чого в прописці моїх дітей має писатися «Циганська», і чому тоді, скажімо, не «Ромська», якщо звернутися до правильної назви цієї національності?

На вулиці проживає 119 повнолітніх жителів, більшість з яких незадоволені цією назвою, багато з них хотіли, щоб вона була Шкільною, оскільки на цій вулиці побудована школа. Активісти неодноразово звертались до селищної та районної адміністрацій, які почали звинувачувати їх у спекуляції іменем героя.

– Як матері, мені б було дуже приємно, щоб вулицю назвали іменем мого сина, але не ціною сварок і людських невдоволень. Коли до мене прийшла Оксана й сказала, що вулицю Щорса назвуть іменем Руслана Халуса, я була дуже рада, оскільки це свідчить про те, що його не забувають. Коли я побачила, що люди почали між собою сваритись, то вирішила, що краще не паскудити ім'я сина, – говорить мати загиблого воїна Світлана Халус. – Руслан був неймовірно доброю людиною. Завжди добре навчався в школі, також відвідував музичну школу Як сьогодні пам'ятаю, коли десь в класі десятому він прийшов додому, і з таким захватом розповідав про військового, який приходив до них у школу на виховну годину. Каже мені: «Мамо, на нього так всі дівчата дивились, я теж хочу бути таким». Після того почав займатися спортом і підтягувати математику, а після закінчення школи вступив у Київський інститут сухопутних військ. Після того ще вісім років працював, але зарплата була маленькою, тому їздив трохи на заробітки, купив квартиру, зробив ремонт у батьківській хаті, планував створити в майбутньому сім'ю. Коли почалась війна на Сході, Руслан ніяк не міг сидіти вдома, постійно дзвонив по давніх знайомих, аби розпитати, як можна потрапити на фронт. Коли після навчання їхав на передову, я йому подзвонила й дуже сильно просила передумати, але він мені сказав, що дуже любить свою країну, і хто як не він буде її захищати. Після смерті його нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

У селищну раду в робочий час так і не вдалося додзвонитися, натомість, коли ми зателефонували на мобільний селищній голові Світлані Андріївні Палісіцькій, вона категорично відмовилась давати коментарі й вимкнула телефон.

Сподіваємося, що здоровий глузд та почуття вдячності до односельця таки переможуть, і вулиця Руслана Халуса в Чечельнику все ж з'явиться. Тим паче, що місцеві мешканці його пам'ятають та поважають: у селищі встановили три меморіальні дошки на його честь.

Фото Vlasno.info