Жителька Іллінців Світлана Гончарук живе прямо під стінами молокозаводу "Люстдорф", повідомляє Vlasno.info. Однак, таке сусідство вона, запевняє, не вибирала.

Кілька років тому завод став викуповувати подвір'я людей, які його оточували, та розбудовуватись. Практично усі сусіди Світлани погодились на відселення, їм завод навзамін купив інші помешкання. Що ж до Світлани, то її сусідство із заводом вилилось у те, що вона наразі живе у його санітарно-захисній зоні.

Світлана Гончарук

— Я живу з донькою у маленькому містечку, маю будинок і 15,5 соток землі. Будинок побудували ще мої батьки ще у 1960-х роках і він мені дістався у спадок. Усіх людей на нашій вулиці просто поставили перед фактом, що ми повинні продати свої будинки і землю "Люстдорфу", бо вони мають намір розширювати свій завод. Хоча нам ніхто нічого офіційно не доводив. Нас, мешканців, жодного разу не зібрали. Отак просто викуповувались ці будинки і на їхніх місцях будувалися цехи, — розповідає Світлана.

Світлана Гончар живе на вулиці Коцюбинського. Тут, за її словами, завод викупив чотири двори. Ще кілька — на вулиці Садовій, яка була навпроти. Наразі на вулиці Коцюбинського живе Світлана та її сусід в кінці вулиці Станіслав Кліпацький. Майже навпроти Світлани на вулиці Садовій живе пенсіонер Віктор Крижанівський.

З кадастрової карти видно, що ділянки, викуплені заводом, знаходяться впритул до землі селян. Там розміщені цехи підприємства. За словами Світлани, цехи заводу і її подвір'я з городом з однієї сторони розділяє лише паркан.

З іншої сторони подвір'я теж викуплене заводом. Воно, за словами жінки, використовується як службове і у ньому проживає хтось із керівництва.


Фото надані Світланою Гончарук

А з фото, знайдених у мережі інтернет видно, що потужності заводу дійсно межують із житловими будинками.

фото: ua-travels.livejournal.com 

Фото: bau.ua


Фото: prom.ua

За словами жінки, біля неї завод звів цех із виробництва сухого молока. І керівництво заводу продовжувало його розбудову, не домовившись про відселення з жінкою. Відтак, сусідство із потужним виробництвом стало для неї просто нестерпним:

"Коли почали будівництво і забивали сваї, я думала, що стеля в хаті впаде. А під час будівництва підйомні крани із тонами вантажу розвертались і переносили його у мене над головою і над моїми будівлями", — скаржилась Світлана у листі до Президента.

Крім того, від цеху на город жінки падає тінь. І, за її словами, на тій ділянці землі постійно вогко. Її важко зорати і там нічого не родить.

"Ще у 2014 році, коли вони запустили цех, то включили і витяжку. Це шум, свист, неприємний звук, не чути власного голосу, не можна знаходитись на городі. Вибирала час, коли вона була виключена, щоб зібрати урожай.... Запустили над моєю головою мотори від якихось агрегатів, що знаходяться у них на даху і вся сторона мого будинку почала неприємно тремтіти. Спиш і тремтять підлога, диван... Коли машинам не вистачає місця або вони чекають, поки їм відкриють браму, то вони зупиняються під моїм будинком із включеними моторами", — писала далі жінка.

Боїться брати гроші

Світлана розповідає, що не проти теж переселитися. Однак, хотіла б, щоб завод і їй купив помешкання, як і сусідам. Та, за її словами, представники заводу пропонують їй викупити дві її земельні ділянки, а гроші перерахувати на рахунок. А жінка проти: сума велика, вона боїться мати з нею справу.

— Їхні умови весь час міняються і вони завжди дають дуже маленький період на обдумування. Востаннє мені прийшло повідомлення, що пропозиція діє п'ять робочих днів. Вони хочуть перерахувати гроші на банківський рахунок. Але зараз ці банки нестабільні. Я не знаю, що може статися з грошима. Я весь час їх просила: купіть мені житло, як і всім людям. Кожен власник вказував що він хоче і завод купував. Я взагалі не розумію, хто дозволив їм розбудовуватись на приватних землях і чому я зараз маю покинути свою хату, пакувати речі і кудись їхати. Тим більше, я тут виросла. Всі мені кричать: бери гроші і виселяйся. І виходить, я з дитиною по одну сторону, а олігарх з купою юристів, — по іншу, — бідкається жінка.

Усі дозволи мають

ТОВ "Люстдорф" — великий холдинг, представництва якого є майже у всіх областях України. В Іллінцях на Вінниччині знаходяться основні потужності виробництва. Завод випускає продукцію під торговими марками "На здоров'я", "Бурьонка", "Селянське", "Тотоша" та інші. Заснували підприємство у 1997 році на базі старого Іллінецького молокозаводу. Згодом воно почало розбудовуватись, для чого, відповідно, і була потрібна земля.

Коментуючи ситуацію, що склалася зі Світланою Гончарук, керівник служби безпеки підприємства Микола Карицький запевняв: компанія готова вирішити питання, але саме Світлана не іде на контакт.

— Завод побудований давно, потужності свої також розвиває не один рік. Інші помешкання знаходяться теж на такій відстані. Дозволи усі в нас є. Керівництво уже давно має бажання вирішити цю проблему. Я не знаю, які варіанти там пропонувалися, але, повірте, це дуже великі гроші. Але люди хочуть ще більше грошей і їх бажання не мають меж. Інші сусіди не вимагали купівлі кількох квартир у Києві, а йшли на компроміс. І все вирішувалось територіально близько. А вона хоче у Києві, а це вже занадто. Ми готові їй заплатити. Але ніхто не дає гарантії, що ми купимо їй квартиру, а вона не відмовиться і не скаже: "мені тут не подобається". Все це тягнеться більше п'яти років, — сказав Микола Іванович.

Керівник запевняє: ніхто нікого не примушував продавати свої землі. Люди, мовляв, самі пропонували свої ділянки.

— Ніхто нікого не примушував. У нас є ще три-чотири ділянки не використані, бо потреби в них немає.

Однак, на запитання, чому ж тоді вони не будували свої потужності на вільних ділянках, прямої відповіді чоловік не дав:

— Санітарна зона не бере відлік від якогось паркану. Вона рахується від джерела забруднення, виникнення додаткових шумів. А у нас немає шкідливих викидів у повітря, немає шумів. І щоб мотори, які пов'язані з виробництвом, давали такі шуми, – такого немає. Вони у закритому приміщенні, — сказав Карицький.

Чоловік зазначив, що підприємство готове надати допомогу у купівлі квартири. Однак самі купувати житло не будуть.

Не мали права розбудовуватись

Втім, юрист Сергій Корнійчук пояснює: завод узагалі не мав права починати добудови, доки не домовиться зі Світланою. Адже це — пряме порушення її прав.

— Вони не мали права там вчиняти добудови і збільшувати площу заводу, оскільки ввійшли в санітарну зону. Мали б переселити громадян, а тоді розбудовуватись. Тепер Світлана має право подати позов до суду щодо знесення цієї добудови, — каже юрист.

Раптова "амнезія" посадовців

Намагаючись з'ясувати, з чийого дозволу почав розбудовуватись завод, ми направили інформаційний запит до Іллінецької міської ради. У ньому запитали: чи зверталася Світлана Гончарук раніше зі своєю проблемою та як міськрада на неї відреагувала. Та відповідь міськради була лаконічною: Світлана до них не зверталася.

Однак, в усному коментарі журналісту Vlasno.info голова Ілліенцької ОТГ Володимир Ящук підтвердив: з цією справою він добре знайомий. Але от саме міська рада до будівництва потужностей Люстдорфа відношення ніякого немає: жодних дозволів не видавала. Звертайтеся, мовляв, до райдержадміністрації.

— А я звідки знаю, хто надавав дозволи? Я півтора роки міський голова, а це було 15 років тому. І завжди там був маслозавод. Хто хотів, їм виплатили гроші і вони живуть у Вінниці, Києві, Іллінцях, одній Свєті не можуть догодити. Міська рада не має до цього жодного відношення. Ми не місто обласного підпорядкування, щоб мати свою архітектуру. (відділ архітектури міськради — авт.). Ви щоб знали, як мені важко говорити про це. Є люди без даху над головою, а їй дають мільйони і я не знаю, що вона хоче. Якщо їй некомфортно там жити і їй дають великі гроші за хату, яка коштує значно менше, то які питання? — каже посадовець.

Але наступний документ спростував і ці слова. У листі-відповіді Світлані, який прийшов з міськради, зазначається, що реконструкція із розширенням заводу почалася у 2007 році "на підставі рішення Іллінецької міської ради не на приватних земельних ділянках жителів міста, а на власній земельній ділянці товариства", — йдеться у листі.

Хто дозволив будуватися у жилому масиві

У пошуках відповіді, звернулися ми і до Іллінецької райдержадміністрації. Але головний архітектор району Олександр Проданець, від цієї ситуації теж "відхрестився": його відомство дозволу теж не давало і не повинно було цього робити.

— А до чого тут райдержадміністрація, якщо забудова на території міста? Якщо людина не хоче виселятися, хай подає до суду. Я іншого виходу не бачу. Вони (завод — авт.) будувалися відповідно до проектів, тому треба проектантів питати. Це вони порушили державні санітарні норми. Я з нею говорив і це їй пояснював: що тільки у судовому порядку вона може оскаржити. Її ніхто не виселяє, їй пропонували альтернативні умови, а вона не погоджується, — сказав посадовець.

Однак, на постійні запитання: яким чином завод добудувався, коли там іще жила людина, та куди дивилася міська і районна влада, посадовець прямої відповіді не дав.

— Це треба звертатися до державної архітектурної інспекції у Вінниці (ДАБІ — авт.). Я видаю будівельний паспорт, а повідомлення на початок будівництва людина бере у ДАБІ, і їде за ним у Вінницю. Навіть якщо я виїжджаю на місця і фіксую порушення, я сам це не вирішую, а пишу на інспекцію з проханням включити у перевірку об'єкт, створити комісію. При будівництві мали бути дотримані усі санітарні норми. За цим мали б слідкувати спеціалісти ДАБІ, — пояснив Проданець.

Та не вдалося нічого дізнатися і у Департаменті Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області. Ми запитали: чи видавалися Департаментом дозволи на будівництво та чи здійснювалися перевірки впродовж будівництва. Однак, у відповіді відомство лише вказало, що "не є правонаступником попередніх відомств — структурних підрозділів відповідних органів містобудування та архітектури місцевих державних адміністрацій, що виконували функції здійснення державного архітектурно-будівельного контролю на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць". Відтак, вочевидь, інформації у них немає.

У свою чергу до Світлани вже неодноразово виїжджали комісії, які підтверджували: санітарні норми порушено. Була така комісія у січні цього року. Відтак, у листі до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Держпродспоживслужба визнає:

"Виробничі підрозділи (цех сухого молока) розташовуються на відстані 20-25 метрів від житлового будинку заявниці, а територія заводу безпосередньо межує з її земельною ділянкою, що є порушенням "Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів"... Фактично, житловий будинок та земельна ділянки Гончар С.І. Знаходяться у санітарно-захисній зоні молокозаводу ТОВ "Люстдорф", — йдеться у документі.

Ще одна перевірка проводилась зовсім недавно — 10 жовтня цього року комісією, до якої увійшли спеціалісти з кількох відомств. Висновок такий же: Світлана живе у санітарно-захисній зоні заводу. Однак, не зважаючи на підтвердження порушень, ситуація не змінюється — завод продовжує працювати.

Наразі конфлікт між жінкою та підприємством не залагоджено. Світлана готується подавати на завод до суду.

Фото Тамари Тисячної