Село Шкуринці (Прибузьке), що біля Вінниці славиться мальовничими пейзажами і гарними місцями для відпочинку. Від кінцевої зупинки «Електромережа» до «верхньої» частини Шкуринець -садиб їхати не більше п'ятнадцяти хвилин. Є і маршрут з міста №5 «П'ятничани-Шкуринці», який курсує кожних 10 хвилин. Шкуринці розташовані на березі річки Південний Буг і їх називають ще Вінницькими Карпатами, так як має гірський рельєф і великий ліс поруч.

У селі біля річки розташований розкішний замок з височенним кам'яним муром, який заходе вглиб лісу. Десять років тому тут було інтенсивне будівництво, а зараз стоїть справжній витвір мистецтва. Цікаво, то ця споруда колись належала громаді, тоді у ній був сільський будинок культури та бібліотека.


Всі сільські мешканці знають, що власником розкішного маєтку є відомий російський бізнесмен Олександр Гусаков, який до 1992 року працював в органах КГБ -ФСБ Росії, а після звільнення в запас на керівних посадах уряду РФ та державних підприємств.

Олександр Іванович Гусаков уродженць цих місць. Батьки його проживають у Шкуринцях. Маєток записаний на батька російського ФСБшника Івана Андрійовича Педоренка.


Сам же пан Гусаков є власником холдингу HELIOPARK Group – компанії, яка займається будівництвом, облаштуванням та управлінням в сфері нерухомості. Це готелі, санаторії, які будуються, перебудовуються і укомплектовується відповідно до міжнародних готельних стандартів. Супроводжуються також якісною системою менеджменту. Гусакову належить і міжнародна престижна мережа готелів у Росії, Україні, Німеччині та Швейцарії.

У Шкуринцях Олександр Гусаков також «прихопив» немало. Його угіддя й трьохметровий паркан, як вже було сказано, заходе вглиб лісу. Поряд з маєтком викопане штучне озеро, в якому вирощують рибу. На території маєтку також є підсобне господарство: барани й птиця. Наймані працівники доглядають за господарством й охороняють територію.


Сільські жителі розповідають, що господар та його гості часто приїжджають до угіддя, чутно постріли.

– Перебудівництво нашого будинку культури розпочалося приблизно в 2001 році. Тут постійно працювали наймані робітники з інших областей України, зокрема із західних, – розповідає місцева мешканка Галина. – Тривало будівництво декілька років. Люди дивувались масштабам будівництва, довжелезного кам'яного муру і розкішшю внутрішнього інтер'єру. Зараз, звичайно, підступу до маєтку простим людям, немає.


Я виросла в цьому селі, відвідувала бібліотеку, будинок культури, ходила на дискотеки. Зараз наші діти такої можливості не мають. Щоправда, після розпаду нашого радгоспу, будинок культури опинився в занедбаному стані, стали розтягувати майно.

Голова сільради Луки-Мелешківської Володимир Сич каже, що всі справи робились за його попередниці.

– Я став головою сільради у 2010 році, а купівля цього приміщення здійснювалась у 2001 році за іншого голови сільради – Валентини Проценко, – каже Володимир Сич. – Але мені відомо, що ця будівля дійсно записана на Івана Андрійовича Педоренка. Згідно законодавства, будинки культури знаходяться у підпорядкуванні Управлінь культури та туризму, в даному випадку Вінницької районної державної адміністрації. Очевидно, що рішення не могло прийматись без їх згоди, звісно за погодженням також з Лука-Мелешківською сільською радою.

У свою чергу начальник Управління культури та туризму Вінницької районної державної адміністрації Володимир Мазур запевнив, що причетності до продажу будинку культури їхня установа немає.

– За радянських часів цей об'єкт будувався силами шовкорадгоспу «Прибузький», на балансі якого він і перебував, – каже Володимир Мазур.

– Знаходився відповідно у підвідомчому підпорядкування Управління культури Вінницького району. У 90-х роках рішенням райвиконкому деякі об'єкти культурної спадщини закривались через нестачу фінансування, в тому числі і цей. На три села: Лука-Мелешківська, Тютьки і Прибузьке (Шкуринці) залишився тільки один будинок культури в Луці-Мелешківській. Тому на момент продажу будівля не перебувала у нашому відомстві.


Слід зазначити, що шовкорадгосп «Прибузький» війшов до переліку об'єктів, які підлягають обов'язковій приватизації у 1995 року (Постанова Кабінету Міністрів від 20 липня 1995р. № 538). А у 1996 році вийшла ще одна Постанова КМУ «Про передачу майна, що перебуває у комунальній власності, до загальнодержавної власності» (від 9 січня 1996р №23). До переліку таких підприємств увійшов і шовкорадгосп «Прибузький» Вінницького району, майно якого тепер мало перебувати у власності управління Міністерства сільгосппродукції. Це свідчить про те, що принаймні до 2000 року все майно радгоспу перебувало у повній державній власності, а отже його розпорядником був Фонд державного майна України, так як приватного суб'єкта господарювання за цей час в с. Шкуринці не з'явилось. Нагадаємо, що саме у 2000 році в Україні розпочалась Державна програма приватизації!!!

У регіональному відділенні Фонду державного майна Вінницької області нам підтвердили, що визначення переліку об'єктів, що підлягають приватизації є виключною прерогативою Фонду державного майна України і визначається його наказом. Далі такий перелік має бути погоджений з Кабінетом Міністрів і затверджений Верховною Радою України. Що свідчить про те, що самостійно регіональне відділення ФДМУ у Вінницькій області приймати подібних рішень не могло.


Для остаточного вияснення того, як будівля клубу у 2001 році потрапила до Гусакова ми запитали у його батьків – Івана Андрійовича та Олени Микитівни Педоренків. Правда, вони не дуже охоче спілкуватись, а розповідати про сина взагалі не захотіли, але на декілька запитань все ж відповіли.

– Прізвище Гусаков син взяв від дружини. Проживає Олександр з сім'єю у Москві, приїздив до села доволі часто, але за останній рік в Україні не був ні разу. Стосовно його будинку в Шкуринцях, то там був старий недіючий клуб, куди люди вже почали вивозити сміття, – розповів Іван Педоренко.

Щодо прав на нерухомість, то батько Гусакова запевнив, що маєток оформлений на нього.

– Так, приміщення оформлене на мене, як на приватного підприємця. Через це з мене зняли 700 грн. пенсії, – бідкається Іван Андрійович. – Всіх подробиць справ Олександра знати ми не можемо. Але, можу сказати точно, що угода з даною будівлею здійснювалась дуже давно, ще за другого Президента України (Леоніда Кучми –ред.) у цілком законний спосіб. Тому думаю, що ніяких претензій не повинно виникати.

Мати ж російського бізнесмена додала:

– Люди є добрі, а є й лихі, часто заздрять. Якось було написано в пресі, що до цього будинку приїжджав президент РФ Володимир Путін.

Наостанок, слід відзначити, що дорога з Вінниці до Шкуринець (через Луку Мелешківську), якою їздить бізнесмен до свого помешкання була вкрай поганою. Тільки цього року її було відремонтовано. Але Гусаков до відновлення дороги немає жодного відношення.


Фото: Людмили Дороженко