Історія старости Людвіка Калиновського, який пожертвував сто тисяч злотих на зведення мурів капуцинського монастиря у центрі Вінниці, передається з уст в уста вже не одне століття, повідомляє кореспондент Vlasno.info.

Отці розповідають – щедрою пожертвою турботливий мер заслужив стежку до раю. Адже з часу його смерті представники ордену Братів менших капуцинів постійно моляться про спасіння душі можновладця та його нащадків.

Яким був полковник Калиновський та про його вклад у розбудову міста розповів настоятель парафії Матері Божої Ангельської у Вінниці брат Костянтин Морозов OFM.

– Людвік Калиновський на той час значиться у документах старостою вінницьким, а в нашому розумінні мером міста, – пояснює Костянтин Морозов. – Він був полковником королівської величності. Йому належала не тільки Вінниця, але й ближні до міста села. Таких людей ми називаємо фундаторами. Він розам зі своєю дружиною Єлизаветою з дому Понінських були фундаторами. Сімейна історія Калиновського напівкримінальна. Полковник був одружений з першою дружиною Софією з роду Потоцьких. Після розлучення у нього був постійний конфлікт з графом Потоцьким, батьком Софії. Між чоловіками було декілька сутичок, у яких граф Калиновський був сильно принижений.

– Що це було за приниження, з чим воно пов'язано?

– Точні наміри невідомі – можливі майнові справи. Можливо причиною була справа давнього конфлікту. Між ними сталася перепалка: Калиновського сильно побили і, він подав позов до суду. Дії Потоцького визнали неправомірними і присудили заплатити досить велику суму, щоб відшкодувати образу. Калиновський вирішив не брати ці гроші собі в казну, а віддати їх на заснування капуцинського монастря. Він докладає до цієї суми зі своїх коштів – спільних з Єлизаветою – другою дружиною. Так була засновано у Вінниці третій на той час монастир. Перший - єзуїтський монастир, другий від домініканського храму. Зводити монастир запросили львівських капуцинів.

– Чим вразили серце Калиновського Брати менші капуцини?

– Він побачив монахів і сказав, що хоче заснувати для них монастир. Запросив їх подивитися на Вінницю і сказав: «Я вам побудую увесь монастир і зроблю все, щоб ви могли тут жити». Розмовляв особисто з єпископом Луцьким, тому що залежало все від єпископа. Також ходив по дозвіл про заснування до короля Августа ІІІ. Калиновський владнав особисто всі справи, і запросив 14 вересня 1745 року капуцинів, і також всю знать, і все місто на встановлення наріжного каменя нашого храму. Це була велика урочистість. Запрошеними були представники Луцького єпископа, вся знать і дуже був великий банкет. Тут відразу повстала дерев'яна каплиця, і був закладений фундамент, наріжний камінь, з освяченим документом, який зберігся всередині. А роком пізніше приїхали перші капуцини. 21 вересня будемо святкувати 270 років прибуття капуцинів до Вінниці. Капуцини спочатку оселилися в замку Калиновського, в якому була каплиця в ній вони служили Служби Божі, поки не побудували монастир.

– А навіщо звели підземні мури від монастиря?

– Підземні мури з'явилися пізніше. Наступник Людвіка Калиновського – староста Чесновський будує для капуцинів додатковий підземний хід. До цього часу функціонував підземний хід, який єднав єзуїтський храм з капуцинським, і також, ймовірно, до нього був під'єднаний домініканський храм. Тому що на той час була проблема і гайдамаків, і пожеж. Треба було переходити швидко, і рятуватися в монастирі. Часом потрібен був запасний вихід, щоб у разі небезпеки, втікати з цього монастиря. Чесновський прокопав досить солідний, великий цей прохід, який вів від нашого храму до річки. Фрагменти можна було побачити кілька років тому, коли ремонтували вулицю Соборну, і робили подушки на трамвайну лінію, і в певному моменті мусіли зупинити кладення цих подушок, тому що під колишніми «Маками» знайшли ще ходи. Це досить велика конструкція. Там могли розминутися дві карети.

– А де тим часом був Людвік Калиновський?

– Старий Калиновський залишив Вінницю. Він оселив наприкінці життя у францисканців за містом, і там завершив свою діяльність. А ми, капуцини, маємо таку особливу книгу благодійників, куди записали ім'я мера. Також ми молимося за померлих наших братів, маємо запис, коротку таку біограму, інформацію про кожного брата-капуцина, який жив на цих землях. І згадуємо також наших фундаторів – засновників монастирів - коротка інформація. Щоразу перед обідом вже сотні років ми згадуємо наших померлих. Кажемо, що такого-такого дня відійшли до Господа такі брати. Читаємо інформацію про них, згадуємо наших фундаторів, засновників, благодійників, помер такий-то. І молимося за них.

– Маєте особливі документи, які свідчать про історію мера Калиновського?

–Ми знайшли документи, свідоцтво в архівах, єпископа Луцького, що він освятив цей храм, і вже готуємо це свідоцтво. Ми переклали українською мовою, бо воно написане старопольською мовою, і незабаром повішаємо у нашому храмі. Свідоцтво про освячення – це документ, який вмонтований у наріжний камінь, який покладений у фундамент нашого храму. Там є докладно подано все ким є поляк Людвік Калиновський, на той час він був полковником королівської величності. Вказано, що займає позицію в Речі Посполитій. Знаємо, чим володів староста вінницький, також маємо відомості про його володіння на той час в Україні.

Фото Оксани Тупальської