Сьогодні вночі виповнилось три роки, як "Беркут" на Майдані Незалежності у Києві безжально побив та розігнав мирних мітингувальників. Саме з цього моменту Євромайдан перетворився на Майдан. І розпочалась Революція Гідності.

Вся країна здригнулась від жаху, переглядаючи кадри відео, на яких "беркутівці" в повній амуніції жорстоко гамселять кийками, штовхають та б'ють ногами беззбройних людей, переважно молодь. Ці події так і назвуть — побиття мирних студентів.

І це при тому, що першого грудня планувалось провести завершальний мітинг та згорнути Євромайдан. Замість того, першого грудня у Київ з'їхались люди зі всіх куточків України, щоб висловити свій протест владі та силовикам, які влаштували на Майдані справжню бійню.

фото: korrespondent.net


фото: ipress.ua


фото: apostrophe.ua

Vlasno.info запитав кількох учасників подій тієї ночі, що змінилось в їх житті протягом цих років. А також, що було найяскравішим спогадом 30 листопада 2013 року.

Студент з Вінниччини після закінчення вузу залишився працювати у Києві

У 2013 році мешканець Вінницької області Денис Дацюк навчався в одному з київських вузів. Після пар майже щодня приходив на Майдан Незалежності. Кілька разів залишався на ніч. У ніч на 30 листопада теж був там разом з друзями.

– Напередодні було відчуття, що станеться щось важливе, – каже він. – А 28 листопада поповзли чутки, що міліція мобілізувалась. Чесно кажучи, ми не вірили, що влада на таке піде. Опісля зрозуміли, що це було навмисне загострювання конфлікту. Багато фактів викликали певні сумніви. Наприклад, 1 грудня раптом бульдозер з'явився.

На Майдан Денис виходив постійно. Хотів записатись в ряди УНА-УНСО або ж Правого сектору, які здалися йому найпатріотичнішими. Втім, поведінка їхніх керівників видавалася йому дивною: там хвилювались не про організацію життя Майдану, а хто буде головний.

– Долучився до 38-ї сотні, і вже був з ними до кінця. Вдячний дружині, що витягнула мене з Майдану в останній день кривавих подій лютого. Завдяки їй я не поповнив ряди Небесної Сотні. А загалом зустрів на Майдані багато чудових людей, з деякими досі спілкуємось. Але були й такі, що приїжджали робити селфі на Майдані, а потім усім розказували, що вони активісти Майдану. З мого рідного Козятина теж такі були, зараз вони у політиці, – розповідає. – Шкода, що завдяки таким людям, які пройшли Майдан, до влади приходять зовсім інші. Там у нас була дружня атмосфера, справжня спорідненість, світлі ідеали. На жаль, не справдились ті ідеали. І після Революції Гідності нічого не змінилось. Але не дивлячись на певні розчарування, Майдан навчив нас дивитись на життя більш скептично та реалістично, допоміг нам стати більш об'єктивними. Тепер ми розуміємо, що Майдан мав би сформувати і привести до влади свого кандидата, людину зі своїх лав.

Денис Дацюк залишився після закінчення вузу у Києві, працює на фірмі з іноземним капіталом. Каже, завдяки цьому не надто відчуває "зміни" в країні.

фото: obozrevatel.com

"Беркутівці" сміються над нами у суді"

Киянину Борису Донському "Беркут" зламав ногу. Давати покази його викликали більше п'яти разів.

– Свідчення давав і по справі Попова, і по справі "Беркута", – каже. – Прикро, що розгляд цих справ так затягується. Таке враження, що "Беркут" сміється над нами, коли ми приходимо в суд.

За словами Бориса Володимировича, чергове судове засідання відбудеться саме сьогодні. Називає його знаковим.

– В моєму житті, як і в житті нашої країни, нічого не змінилось за цих три роки, – зауважує.

"Побачив, що влада зраджує національним інтересам"

Літературним редактором наукових праць у в одному зі львівських університетів працював Володимир Дудок. Мешкає у Львівській області.

– Не міг з боку спостерігати, як влада зраджує національні інтереси. Тому й поїхав на Євромайдан, – зізнається Володимир Васильович. – 29-го й два моїх сини-студенти перебували там. І чутки ходили, що нас розженуть, ще й медики з сусідніх лікарень підтвердили це. Сказали, що їм наказали виписувати легких хворих і готувати місця для поранених. Я ледь вмовив своїх синів поїхати додому. Тоді до сцени просто так було не добитись. Тому я підійшов до Єгора Соболєва, попросив оголосити зі сцени, щоб усі молоді люди до 25 років покинули Майдан, бо очікуються такі ось події. Не знаю, чому, але оголошення так і не було. Хоча навряд чи молодь послухала б таку пораду.

За словами пана Володимира, вночі на Майдан приходили й Петро Порошенко, якого одразу обступили журналісти, і Руслана, й інші відомі люди. Але вони надовго не залишались.

– І тільки під ранок, о 3.55 годині на нас пішов "Беркут". Я побачив, що біля монументу гуртується молодь, пішов до них. Ми просто стояли і співали гімн України. "Беркутівці" нещадно били усіх підряд, хапали, кидали на асфальт, – згадує він. – Мене скрутили, коли нагнувся до хлопця, який впав від ударів кийками. Запхали, як оселедців, в автозак. Там була дівчина Ірина, яка зовсім не могла пересуватись, зі страшенно розбитою головою. Інші теж були поранені і сильно побиті. Мене сильно вдарили у голову і груди. Дихати було важко. Нас привезли до райвідділку, але не випускали з автозаку. Я став обурюватись, вимагати надати медичну допомогу хоча б цій дівчині, що стікала кров'ю. Її справді забрали до лікарні. А ми сиділи хвилин 40 під райвідділком в автозаку. Ніхто не звертав уваги на мої слова: "Чому не викликаєте швидку, не рятуєте дітей?" Хоча міліціонери людяно до нас ставились. Згодом цей райвідділок першим перейде на бік народу.

фото: joinfo.ua

фото: ukrnews24.net

Володимир Дудик за можливістю відслідковував долі побитих студентів. Каже, один хлопчина осліп від побоїв, а другий впав у кому. Були й такі, що пропали після цього побиття.

– На щастя, усі потім знайшлися. Загалом протягом Майдану зникло 55 людей, – зауважує. – У Львові довелось звертатись до невролога. Той сказав, що у мене "хвороба боксерів": від удару в голову болить рука. У Львові був свій Майдан, ми дорогу перекривали військовим машинам, яких збирались відправляти у Київ на підмогу "беркутам". А коли почались криваві розстріли на Майдані, я поїхав на Київ. Але наш потяг затримували під різними приводами, перечіплювали кудись вагон. І прибули до Києва ми лише 21-го. Мене совість мучить, що не був з тими людьми в самі "гарячі" дні.

Тільки ратифікація Римського статуту, вважає пан Володимир, зможе посилити відповідальність за злочини перед українським народом. І винні у побитті і розстрілах на Майдані будуть покарані.

– З університету я розрахувався. Не зміг працювати у тій системі під керуванням міністра Табачника, – зазначає. – Хоча й зараз система, на жаль, не змінилась. І люди Табачника продовжують бути у владі. Чинна влада балансує на межі. І коли виявиться, що влада зраджує національним інтересам, буде третій Майдан.

Утворили громадську організацію "Група 30 листопада"

Для киянина Василя Панченка після Майдану на 40 відсотків змінилось коло спілкування.

– І це зрозуміло. Мабуть, у всіх майданівців така ситуація склалась, – зауважує він. – З однодумцями утворили громадську організацію "Група 30 листопада". Прикро, що засідання суду щодо побиття людей тягнуться так довго. Четверо "беркутівців", які проходять по цій справі, не брали під варту. Вони досі при посадах. Вірніше, двоє працюють, а двоє вийшли на пенсію. А один навіть отримав державну нагороду від Порошенка. Однак, чого ж чекати, якщо головує на засіданнях суддя, яка під час Майдану судила майданівців та автомайданівців.

Травми, які Панченку кваліфікували як легкі тілесні ушкодження, пізніше викликали невралгію. Затриманим 30 листопада інкримінували "перешкоджання встановленню ялинки та непокору міліції". "Беркутівці" давали з цього приводу покази.

– А пізніше на очних ставках вони говорили, що вперше нас бачать. Штучно розділили справи по Попову та по "Беркуту", хоча там ті самі свідки, і ті самі обвинувачені, – каже він.

фото: pl.com.ua


"Жахнувся, що влада може атакувати мирних громадян"

Досі навчається в одному з київських вузів Микола Колінько. Зараз готується до вступу в аспірантуру за кордон. Хоче продовжувати займатись наукою.

– У 2013 році я вважав себе успішним студентом. Мав багато вільного часу, тому на Євромайдан ходив щодня, іноді на ніч залишався. Так було і у ніч на 30 листопада, – розповідає він. – Приїхали якраз мої друзі зі Львова. Про силовий розгін чутки ходили, але ніхто не вірив, що з мирними людьми можуть таке скоїти.

Микола разом з іншими знаходився біля стели. Усі пізніше сказали, що це місце було найгіршим. Адже звідти не було куди тікати, і ті майданівці найбільше постраждали від рук силовиків.

– "Беркутівці" підійшли до нас впритул, з матюками висмикували нас по одному, клали обличчям на асфальт і нещадно били усіх підряд, і дівчат, і хлопців, – згадує Колінько. – Отримав струс мозку, але його при першому медичному огляду у відділку міліції не діагностували. Там провів чотири години. Тільки наступного дня, коли поскаржився на головний біль, лікарі виявили ще й підвищений тиск. Батьки приїхали зі Львова і забрали мене додому.

Студент підкреслює, що найбільший страх і обурення були саме тієї ночі.

– Жахнувся, що влада може атакувати мирних громадян, – підкреслює. – А пізніше вже був готовий до всього. Тому навіть 18-20 лютого просто виконував роботу, за яку взявся. Зрозумів, що якщо не бути активним, може бути гірше. Ми зробили вибір, і треба було відстоювати його будь-якою ціною.

Сьогодні о 16-й годині на площі Європейській у Вінниці згадуватимуть події 30 листопада.

Нагадаємо, відомі вінничани розказали про перше зібрання на вінницькому Євромайдані. 

Головне фото: dt.ua