26 років тому, 15 лютого 1989 року, останній танк покинув афганську землю. 160 000 українців відчули смак афганської землі, загинули 2 378, з них 60 зникли безвісти або потрапили в полон.

Уряд США визнав введення радянських військ агресією та ввів проти СРСР так зване «Зернове ембарго», яке заборонило експорт зерна і техніки до Радянського Союзу.

Аби розв'язати збройний конфлікт у суверенному Афганістані совковому керівництву довелося придумати офіційний привід: боротьба проти озброєних моджахедів. Війська КДБ СРСР напали на президентський палац у Кабулі, захопили його та вбили очільника країни. Після цього на територію Афганістану був введений «обмежений контингент» військ Радянського Союзу.

Передумови війни досить прості та зрозумілі для сучасних українців. На початку 60-х років минулого століття до кількох сотень студентів Афганістану доходить думка, що потрібно змінювати устрій країни та явну відсталість усіх сфер життя. Корумпований апарат посадовців був категорично проти будь-яких змін, навіть косметичних.

Інша частина молоді отримала змогу навчатися у навчальних закладах Радянського Союзу. Там у них і проросли зародки комунізму. Це і стало підґрунтям конфлікту: у країні утворилися два угруповання, ісламістів та комуністів, які прагнули збройним способом захопити владу.

Комуністи, за сприяння радянських спецслужб, прийшли до влади та здійснили військовий переворот, до влади прийшов тиран Хафузілла Амін, розпочавши репресивну політику проти свого населення. Розпочалася фактично громадянська війна, комуністичний уряд тріщав по швах, введення радянських військ було «неминучим». Оскільки Брежнєв вже не міг адекватно керувати схожими процесами – доручив це очільника КДБ Юрію Андропову. В умовах надсекретності, в Кремлі, було розроблено операцію «Ш». Мобілізовано сотні тисяч військових, важка бронетехніка підійшла акурат до кордону. Рішення ввести радянські війська в Афганістан прийнято групкою не надто молодих та енергійних осіб на підмосковній дачі 73-річного Брежнєва. Ще там були 77-річний Суслов, 65-річний Андропов, 71-річний Устинов. Офіційно потреба у введенні військ звучала так: «запобігти загрозі іноземного військового втручання».

Сторони конфлікту: урядові війська Демократичної Республіки Афганістан та Радянського Союзу проти моджахедів-повстанців. Їх ще називали «душманами», і саме їм надавали військову допомогу фахівці США, країни НАТО і пакистанські спецслужби.

Тривала 10 років, розпочавшись у 1979-му. Наслідком війни стала смерть 10 % цивільного населення країни (це приблизно півтори мільйони життів). Радянські втрати – 15 тисяч військовослужбовців.

Надивившись на цинкові домовини, міністри закордонних справ Афганістану та Пакистану підписали Женевські домовленості про «політичне врегулювання ситуації в Демократичній Республіці Афганістан». Протягом дев'яти місяців радянські війська мали покинути територію Афгану, а США та Пакистан – припинити постачати боєприпасами моджахедів.