Усім відомо про легендарну оборону Вінниці козацькими полками під проводом Івана Богуна. Однак тема "Вінницького льодового побоїща" має настільки міфологізований характер, що розібратися, де історична правда, а де міф, під силу далеко не всім. Заплутатися пересічним громадянам можна через історичні джерела та пам'ятні знаки, які стоять в недоречних місцях. Як відрізнити міфи від правди, розповість кореспондент Vlasno.info.



Вісімнадцятого серпня 1649 року був підписаний доленосний для козацької України та Речі Посполитої Зборівський договір. Він закріпив незалежний статус Війська Запорозького.

Мир був неможливий. У жовтні 1650 року король Ян Казимир інформує папського представника Торреса про плани зимового наступу на козацькі території. У тому ж місяці частішають провокації польського вояцтва на українській території. У листопаді 1650 року брацлавський воєвода Станіслав Лянцкоронський отримує скаргу від брацлавського полковника Кривенка про намагання жовнірів оволодіти прикордонними містами Мурафою та Красним.



У Варшаві тим часом повним ходом йде підготовка до майбутнього поход». Польський гетьман коронний Мартин Калиновський 20 січня 1651 року розсилає наказ про збір військ, і вже на початку лютого вирушає в напрямку Бару.

Війська поляків захопили Красне, Шаргород та Чернівці, далі рушили в центр Брацлавського воєводства – на місто Вінницю. І 10 березня зупиняються у селі Сутиски.

На острові Кемпа в 1604 році побудували новий замок. Це була невелика за розмірами, ненадійна споруда, де першочергове оборонне значення надавалось земляним укріпленням. Головною ж твердинею та символом нової Вінниці початку XVII століття стають Мури.
Саме ж місто було оточено частоколом і валом, а межею тогочасної Вінниці була нинішня вулиця Оводова. Така нехитра система укріплень міста могла захистити від розбійників та гультяїв, яких вистачало на шляхах тодішньої Речі Посполитої. Але серйозну військову облогу, звичайно ж, не могла витримати.



Ось тут підходимо до найголовнішого питання: а де ж тримав оборону вінницький полковник Іван Богун? Поглянемо на це питання з точки зору пересічного гостя міста: "Де стоїть пам'ятний знак – там і оборонявся!". Тобто, біля школи № 3, на початку вулиці Оводова. Але тут допитливий і уважний турист буде розчарований: битви там не було. Крім того, пам'ятний знак абсолютно не вирізняється архітектурними особливостями, бо такі штампували по всій Україні до 300-річчя "возз'єднання двох братніх народів" у 1954 році.
Те місце, де стоїть ця пам'ятна стела, були земельними угіддями жіночого Благовіщенського монастиря. Там вони садили помідори і капусту.



Є інша версія, згідно із якою Іван Богун прийняв оборону у чоловічому Вознесенському монастирі (за деякими даними, він знаходився вище школи № 3). Версію оборони Богуна в православному монастирі активно підтримували російські історики ХІХ століття через намагання довести домінування православ'я в місті навіть за річпосполитських часів. У радянські часи цю ж теорію підхопили радянські науковці. У 1639 році Вознесенський монастир занепадає. До того ж, більшість польських джерел та звітів про облогу Вінниці свідчать про активне застосування в облозі артилерії. Вознесенський монастир не міг витримати таку облогу, бо був дерев'яним.

Вінницький полковник Іван Богун, скоріше за все, тримав облогу в "Мурах" (територія нинішнього Спасо-Преображенського собору). Адже це була єдина споруда в місті, що могла б повноцінно захистити містян і козаків за своїми міцними та надійними стінами.



Повертаємося до перебігу військових подій. Калиновський намагається повторити звичний сценарій, відпрацьований у Красному та Ямполі. Тому надсилає передовий загін Лянцкоронського з Сутисок до Вінниці в ніч з 10 на 11 березня з метою несподіваного нападу на місто. Того ж березня зима ніяк не хотіла передавати повноваження весні. Морози були дуже сильними, а снігопади доволі серйозними, що й погіршувало просування кінного авангарду.

Вранці 11 березня обидва війська зустрілися по різних берегах Бугу біля Вінниці. Лянцкоронський займає територію сучасного Старого міста та замок на острові Кемпа. Навпроти, з Мурів, виїздить загін козацької кінноти на чолі з Богуном. Зі сторони острівного замку польська кіннота хоробро кидається в атаку. Козаки починають нібито "панічно" відступати у бік міста. І тоді загін Лянцкоронського з двома хоругвами Киселя і Мелешка провалюються в заздалегідь вирубані за день до того, притрушені сіном і соломою та заметені снігом ополонки.



Після цього поляки відступили в замок на острові Кемпа та сусідній дворець Замост'є. Козаки почали їх обстрілювати артилерією з Мурів.
Надвечір 11 березня з Сутисок прибувають основні сили на чолі з Калиновським. З собою він теж привозить гармати. Богун, розуміючи всю важкість ситуації, в ніч з суботи 11-го на 12 березня підпалює місто. Таким чином, закриває всі підступи до єзуїтського монастиря. А до свого загону в три тисячі козаків додає ще стільки ж міщан. Розпочинається облога Вінниці.

Два дні військо Богуна вдало відбивало польські атаки. Але при всій відвазі і хоробрості, Богун був у дуже важкому становищі. Нерівність сил давалася взнаки, до того ж, половина захисників міста були непрофесійними вояками. Тому вночі 13 березня козацький полковник приймає рішення почати переговори. З польської сторони переговорником був ротмістр Гулевич, який залишив доволі цікаві спогади про цю військову кампанію. Переговори тривали до наступного дня, вівторка 14 березня.



Жовніри вимагали видати їм гармати, козацькі військові прапори та самого Богуна. Звичайно ж, видавати свого героя, гармати та свої хуругви козаки навідріз відмовилися. Натомість у якості викупу козаки пропонували 4000 тисяч волів та 50 бочок меду.

З часом переговорів пов'язана ще одна легендарна сторінка з біографії Івана Богуна. Вночі 15 березня козацький полковник вирішує таємно виїхати з невеликим кінним загоном для розвідки та для перевірки чуток про близьку підмогу від Хмельницького. Потрапивши на ворожий роз'їзд, він говорить невірний пароль, чим і видає себе. До того ж, для небезпечної експедиції поза монастирськими стінами Богун одягнув блискучий панцир, і саме відблиск місяця в ньому й видав командуючого обороною Вінниці. Він був майже схоплений: хорунжий Рогальський вдарив його пірначем, але Богун, пустивши коня галопом, зумів вирватися з рук ворога.

Але тут його чекав ще один прикрий поворот долі. Повертаючись до Мурів, кінь Богуна шубовснув в одну з ополонок. Дивом врятувавшись, на тому ж самому коні вже з валів монастиря Богун жартома дякував ворожому лицарству за холодну купіль.



Зрештою на переговорах домовилися про таке: поляки мали вийти з Вінниці та дати вільний прохід для козаків, козацькі гармати з Мурів мали залишитися в місті. Після цього була підписана угода, і сторони під присягою домовилися виконати її умови.

Але Калиновський йде на хитрість: він наказує своєму війську сховатися в острівному замку на вулицях Старого і Нового міста. Коли козаки вийшли би зі свого укріплення, польське вояцтво раптово оточило б його з вимогою віддати зброю та очільників. У випадку відмови мала початись різанина.

Богун відчув неладне і виставив ще одну додаткову вимогу: поляки мали відійти на милю від Вінниці. Коли гетьман відмовився виконати цю умову, козаки припинили переговори та заявили, що всі як один готові загинути в бою. Богуном це рішення було прийняте не спонтанно, адже ще під час перемовин козаки отримали чутку про наближення підмоги, тому було прийнято рішення продовжувати оборону міста.



Обложені тим часом вигнали з Мурів всіх коней, обстрілюючи польських служок, котрі намагалися їх ловити. Командування польських військ постійно йшло на військові хитрощі: намагались відрізати монастир від води, але це їм не вдалося. Польська артилерія використовувала "огнисті кулі" (прообраз сучасної гранати - ред.). Але козаки вчасно встигали їх загасити, тому вони не приносили ніякої шкоди оборонцям міста.

Від такої не надто успішної кампанії польське військо помалу втрачає бойовий дух. В суботу 18 березня син Калиновського, обозний коронний Самуель відправляється з частиною військ в сторону Кальника, щоб перевірити, чи дійсно перебуває підмога Богуну. Через два дні, 20 березня під Липовцем його загін був розбитий уманським полком Йосипа Глуха. На допомогу Богунові йшов ще один сподвижник – Мартин Пушкар на чолі полтавського полку, загін якого теж був помічений в межах Вінниці.

У польському таборі починається паніка. Розповсюджуються чутки, що Хмельницький з усім військом уже близько. Калиновський проводить останній, удаваний штурм Мурів вранці 21 березня з метою відволікти увагу Богуна і не дати йому зрозуміти, що підмога вже близько. Якби ж герой вінницької оборони, знаючи про наближення уманського полку, успішно контратакував в той час, скоріш за все, польському гетьману не було з ким повертатися до Бару.



Допоки під стінами монастиря відбувався останній штурм, польський обоз з великими потугами переправлявся через Південний Буг в межах міста і вийшов на Барську дорогу. Коли 10-тисячний загін Йосипа Глуха увірвався в Нове місто (зараз – історичний центр міста) на допомогу оборонцям. Можливості провести успішний маневр не було, Буг уже скреснув – і це єдине, що врятувало Калиновського від козацької кінноти. На їх очах польське військо неорганізовано виходило із замку на острові Кемпа та через Старе місто рухалося у бік Браїлова та Бару.

Оборона Вінниці була успішно завершена, а стратегічний наступ з метою закріплення польських військ на території Поділля – зірваний. По-різному склалась доля учасників цих легендарних 10 днів в історії Вінниці.

Іван Богун того ж року рятуватиме українську армію під Берестечком, встигне схрестити шаблі під час Руїни з одним з своїх рятівників Мартином Пушкарем і буде розстріляний під Новгород-Сіверським у лютому 1664 року. Мартин Калиновський через рік знайде свою смерть на Батозькому полі.

Дивіться також, Іван Богун: інтриги, гроші та кохання великого полководця 

Фото: uk.wikipedia.org, mykrai.wordpress.com, HISTORIANS.in.ua.