У цю неділю православні християни святкуватимуть найдавніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Одним з його головних атрибутів вважають "великоднє яйце" або писанку. Жінки та дівчата виготовляли його споконвіків напередодні свята, дотримуючись встановлених правил та заборон. Про традиції, звичаї та обряди дізнавалась кореспондентка Vlasno.info.

– Писанка – це священний предмет, оберіг. В традиції українського народу – це невід'ємна частина його духовного життя. Можна сказати, писанка – це вітальна звістка свята Великодня. Без писанки та випеченої баби або паски, не було б жодного свідчення про те, що це свято. Адже Великдень має невід'ємні атрибути – святий хліб та розмальоване яйце, – розповіла завідувачка навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля Вінницького державного педагогічного університету, член національної спілки майстрів народного мистецтва України, член національної спілки краєзнавців України, член національної спілки журналістів України Тетяна Пірус.

Існує декілька видів розписаних яєць. Серед них: писанка, крашанка, мальованка, дряпанка та крапанка. Кожен з видів розписується за різною технологією.

– Для створення традиційної писанки потрібно докласти найбільше зусиль. Її виготовляють у визначений час, до свята Великодня. До самого яйця є декілька вимог: воно повинно бути куряче, сире, свіже, повне та запліднене. До жінок та дівчат, які розписують яйце, теж є вимоги, обмеження, правила та заборони. Вони стосуються їх стану здоров'я та душі, знань традицій та звичаїв, дотримання символіки та кольорової гами. За традицією писанку не споживають, а дарують з побажаннями, – зазначила Тетяна Петрівна.

З 1993 року у Вінницькому державному педагогічному університеті проводять безкоштовні майстер-класи з виготовлення традиційної писанки. Учасників навчають виготовляти писачок (традиційне знаряддя для розпису) та вчать писати візерунки.

– Цього року ми проводили майстер-класи з 14 березня протягом місяця, двічі на тиждень. Зазвичай збирається кількасот учнів з різних регіонів області, – розповіла завідувачка навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля. – Для виготовлення традиційного писачка потрібно мінімум зусиль, але це є своєрідним тестом. У нас навіть приказка народилась: "Хто зробить писачок, той напише писаночок".

Для того, щоб його створити, потрібно взяти шматочок фольги та скрутити на голку, вставити в рощеп бузкової або будь-якої іншої гілочки та міцно прив'язати дротиком. Вийняти голку.

Тетяна Петрівна розповіла, чому для виготовлення традиційної писанки важливо використовувати саме куряче яйце:

– Кажуть, півень – сонячний птах. Він зустрічає сонце та усіх пробуджує. Навіть у казках та легендах є слова "до перших півнів", "до других півнів", "до третіх півнів". А отже, півень особливий птах в традиційній культурі. Тоді чому ж ми повинні про це забувати?

Вибравши потрібне яйце, його потрібно протерти оцтом, таким чином знежиривши його. Для розпису знадобиться свічка без барвників, шматочок натурального воску, та харчові барвники.

– В багатьох селах Вінницької області шматочок воску традиційно прикріплювали до нігтя, правою рукою брали писачок та нагрівали його на свічці. Після нагрівання писачок занурювали у віск та писали, – розповіла пані Тетяна.

Варто відзначити, що писанка створюється поетапно, потребує відповідного настрою та терплячості: спочатку на яйце треба нанести основний візерунок та починати зафарбовувати його від світлих до темних відтінків, занурюючи у барвники.

Традиційні Подільські писанки мають темне тло, що символізує родючу землю, та мають від трьох до п'яти кольорів.

– Ось ця називається "Парасочка", а це триквер – символ Сонця. Це теж символ Сонця, але називається "рожа бокова", бо поділена на дві половини поясочком. Ось ця називається "черепашка" – символізує мудрість, довголіття. Таку писанку дарували тому, кому бажали довголіття, розсудливості та мудрості. Бажаючи здоров'я парубкам дарували "дубовий листочок", – пояснила завідувачка навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля. – Наприклад в Гущинцях дуже популярний візерунок "суничка", але насправді на їхніх писанках зображена дуже архаїчна символіка.

Писанки, які мають лише два кольори, зазвичай кладуть у домовину або несуть на проводи. Залишають на могилі або легенько прикопують.

Писанки виготовляли не тільки на подарунок чи для обряду, а й для того, щоб був гарний урожай. Таку писанку закопували у свіжу ріллю. Також писанки "качали" на Юріїв День та зберігали "жнивні" писанки.

У процесі її створення важливо пам'ятати про символічність візерунків. Їх в українській культурі є близько ста. Наносити необхідно ті, які відповідають побажанням. Адже писанка має конкретного адресата.

– Як розповідали літні жінки, до кожної писанки вони знали замовляння. Під час процесу не можна було поспішати. І оскільки слова мають матеріальну силу, потрібно було промовляти побажання. Потім писанку освячували, та даруючи її адресату знову ж таки промовляли побажання. Тоді вона ставала ще потужнішою. Досить часто подарований оберіг налагоджував стосунки, покращував самопочуття, та позитивно впливав на життя. Таких прикладів є дуже багато. В це можна вірити, або ні. Але це є невід'ємною частиною культури нашого народу, – зазначила Тетяна Пірус. – У багатьох селах Вінницької області мені розповідали, що не сватали ту дівчину, яка не вміла писати писанки і вишивати. Вважалось, що традиційна писанка є відображенням душі її виконавиці, адже процес вимагає багато терпіння та зусиль.

Натомість, крашанки використовуються для обряду. На Великдень ними цокаються, а той хто перемагає, забирає собі яйце.

– Хоча крашанку і споживають, шкаралупу не можна викидати, тому що ці крашанки були освячені. Шкаралупу кидають на воду, на город, або закопують, – пояснила пані Тетяна.

Українська традиційна писанка має дуже давню та дивовижну історію.

– Був такий цікавий обряд: на свято Колодія (Масниця), хлопець, який попросив дівчину "зняти колодку", дарував їй намисто чи хустку, знаючи, що наступним етапом в розвитку їх стосунків має бути "віддавання колодки". Натомість дівчина вишивала хустинку, іноді з ініціалами, та писала дві писанки, на яких зображувала символи, які б відображали її почуття. Це могли бути два голуби, або два лебеді, які символізували їхню пару. Писанки дівчина загортала у хустинку та дарувала хлопцю на другий чи третій день Великодня. Коли хлопець приймав подарунок, він був зобов'язаний протанцювати з нею перед усіма. Тобто, він демонстрував не словами, а діями, що вони стали парою.

Хлопці знали, що дівчата будуть їм віддавати колодку, тому складалися грошима та замовляли музик. Тож біля ставка або на вигоні відбувались танці.

– На період танцю хлопці віддавали писанки на зберігання сестрі або мамі. Вони, звичайно, з цікавості розгортали хустину, щоб побачити які почуття у його дівчини. Іноді траплялось так, що за якихось обставин писанка розбивалась. За традицією, її не можна було викидати. Чому? Бо там думки, там мрії, там побажання. Тому, її закопували під плодове родюче дерево.

Традиційна писанка може зберігатись сотні років. Оскільки жовток та білок всередині засихає та перетворюється в кульку. Тоді яйце починає "стрибати" та "бігати", немов живе.

– Якщо жінку перемістити в будь-яку точку світу, вона зможе писати писанки. Традиція залишиться з нею. Ось чому у повоєнні часи, де б не були українки, традиція та культура написання писанки збереглись, – зазначила Тетяна Петрівна. – Традиційна писанка не тільки пережила ХХ століття, а й допомагає нам досі. Вона демонструє, як потрібно бути вірним традиції, поширювати її та зберігати.

Яйце символізує всесвіт із зародком життя всередині. Під час розпису воно "вбирає" в себе думки та побажання автора. Натомість, видуте яйце слугує сувеніром та не несе в собі жодного сакрального значення, оскільки є пустим. Однак, автори таких писанок можуть змінювати вимоги, обмеження, правила та заборони.

– Такі писанкарі можуть змінювати вимоги до самого яйця, поєднувати різні орнаменти, як заманеться, писати електричним писаком та відтягувати процес на цілий рік, – пояснила Тетяна Петрівна. – Насамперед, в авторських писанках немає нічого всередині, жовток та білок з яйця видувають. Крім цього, розмір писанки може бути різним, аж до страусиного.

В колекції педагогічного університету більше 500 писанок, серед яких і традиційні, і авторські роботи.

– Традиційна подільська писанка збережена у нашій області та на Поділлі. Сподіваюсь, що у нас буде пам'ятник, присвячений саме традиційній писанці. Оскільки, наш регіон є одним із центрів писанкарства, раз на три роки за підтримки Міністерства культури у Вінниці відбувається всеукраїнське свято народного мистецтва "Великодня писанка". Цьогоріч воно відбудеться 3 травня у концертному залі Вінницької обласної державної філармонії. На нього три роки чекають писанкарі зі всієї України. Ця подія ще раз підкреслює, як збережена традиція дає поштовх не лише для розвитку авторської писанки але й дає можливість зберегти духовну культуру українців.

Читайте також: Вінницькі школярі вшанували героїв Холодноярської республіки.

Хочете отримувати головні новини у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram. 

Фото: Марія Маліновська