Вінничанам розповіли про мікрорайони міста та історії їхнього виникнення. Основним джерелом інформації стала книга «Історія міста Вінниці». Про це повідомляє Vlasno.info з посиланням на 20 хвилин.

Кумбари:

Грецький купець Кумборі на крутому березі Бугу звів будинок (наразі це території третьої школи та десята поліклініка). Це було улюблене місце відпочинку вінничан. А 118 кам'яних сходинок, які там розташовані, ведуть прямісінько до води. Їх спроектував архітектор Григорій Артинов.

Корея:

В 50-х роках 20-го століття під час корейської війни радянським офіцерам не давали квартир, а виділяли земельні ділянки, на яких вони самостійно будували житло. Офіційний район поселення військовослужбовців у багатоквартирних будинках на вулицях Карла Маркса і Чехова назвали «Пентагон».

П'ятничани:

П'ятничани вперше згадуються у хроніках 15-го століття як землі, отримані у володіння багатим міщанином Степаном Демидовичем від князя Костянтина Острозького. А нагадують про колишніх власників, графську родину Грохольських, залишки палацу, в якому нині розташований обласний тубдиспансер. Колись тут гостили російський імператор Олександр І та Станіслав Август Понятовський. У 1918-му році п'ятничанські селяни спалили палац і від колишніх розкішних інтер'єрів мало що залишилося.

Кабанники:

Назва говорить сама за себе, оскільки безпосередньо пов'язана з кабанами. Це мікрорайон колишньої електростанції, що біля Центрального мосту. Люди, що мешкали на території над рікою, промишляли кабанами: закуповували їх, а потім різали і продавали. А приватні будиночки стоять і до теперішнього часу.

Єрусалимка:

Вище колишніх Кабаників досі існує Єрусалимка - місцина, де жили євреї. Щоправда, межі сучасної Єрусалимки значно ширші, ніж були колись. На кінець 80-х pоків 18-го століття у Вінниці налічувалося 3 тисячі 700 мешканців. А на початку 20-го століття половину населення Вінниці становили євреї. Економічне життя зосереджувалося довкола ринку, який був на місці сучасного кінотеатру "Росія". Поряд стояла ратуша та єврейські крамниці. До міста в'їжджали із західної частини - через Летичівську браму. Єрусалимка тягнулася від ринку до Бугу. Тут діяла синагога. Від Мурів до ринку та Бугу йшли підземні ходи. Їх збудували єзуїти ще у 17-му столітті. У підземеллі вони влаштували цвинтар. Єрусалимка створювалася за типовою для подільського містечка схемою: посередині - базар, навколо - крамниці й "заїзди" (так на Поділлі звалися заїжджі двори), далі - так звані "тильні будинки" - халупки, де мешкали ремісники, візники, дрібні торговці, різна містечкова голота. Отже, поблизу ринку виріс житловий масив, що простягнувся від сучасної вулиці Архітектора Артинова вздовж вулиць Свердлова та Першотравневої аж до Кумбар. Літні люди розповідали, що у Вінниці була ще одна Єрусалимка. Так називали територію від вулиці Островського до кондитерської фабрики і від Бугу до сучасної вулиці 50-річчя Перемоги.

Липки:

Біля сучасного насіннєвого заводу починалися Липки, які закінчувалися на виїзді з міста. Років триста тому була висаджена велика кількість лип. На межі 19-20 століть військові інженери збудували дороги, обсадивши їх липами. Насадження простяглися до Проскурова, (тепер Хмельницького), - розповідає. У Вінниці липи до наших часів не збереглися, адже дерева вирубали. Хіба що їх можна знайти за містом. Між іншим, Липки не мають ніякого відношення до Катерини ІІ, з якою чомусь його пов'язують, оскільки потьомкінський шлях проходив по Дніпру.

Кримські казарми (Брусиловські казарми):

У 1887-му році у Вінниці був споруджений цілий ансамбль великих стандартних казарм на сучасних вулицях Червоноармійській і 50-річчя Перемоги (колишня назва Ворошилова). Фасади усіх будинків мали цегляне оздоблення, а самі казарми називалися кримськими, оскільки там квартирував Кримський полк. Колись від проспекту Коцюбинського до Червоноармійської був бульвар. У післявоєнні роки тут прогулювалися дівчата, щоб познайомитися з військовослужбовцями, бо ж недалеко було середнє училище.

Варшава:

Частину колишніх Кримських казарм у мікрорайоні вулиці 50-річчя Перемоги вінничани називають Варшавою. Звідки пішла назва, існує дві версії. Перша пов'язана з архітектурою будівель і оздобленням деяких цегляних фасадів. Стиль, за яким збудовані будинки, в певній мірі пасував західному, що й, можливо, викликало появу назви. Друга версія - скорочена та перекручена від назви колишньої вулиці - Ворошилова.

Каліча:

За 300 років місце, де був "єрусалимський" базар, так забруднилося, що навіть для тодішньої Вінниці це було занадто. Тож у 1885-му році міська влада заборонила заїжджати сюди возами і продавати тут худобу і фураж. Усе перенесли за місто, на Хлібну площу (сучасна площа Гагаріна). "Єрусалимські" торговці всіляко опиралися цьому нововведенню. На картах Вінниці 19-го століття зображений крутий яр, що був за межею тодішнього міста і залишався практично незайманим по всій довжині. Це і був Калічанський яр, який бере початок від нинішньої концертної зали "Райдуга". Заглибина за ним помітна й досі. Колись тут було невеличке болото, з якого витікала річка, що бігла яром до Бугу. Вона є й досі, тільки площу Гагаріна перетинає у трубах. Після Хлібної тече до Худфонду, під землею проходить вулицю Свердлова і далі - в Буг. Але тоді урвище Калічанського яру, поблизу якого проходив торговий шлях, було серйозною перепоною і для піших, і для кінних. У негоду можна було і покалічитися. Від цього і походить його назва. В середині 18-го століття територія Калічанського яру стала частиною міста. На схилах яру ховали небіжчиків. У 1880-х роках на Калічі базару ще не було, і той схил, на якому він згодом з'явився, був занедбаним цвинтарем.

Тяжилів:

Село, яке заселяли осадники з Польщі після 1569-го року. З часом їх національні особливості були втрачені, і Тяжилів став звичайним мікрорайоном Вінниці. А з 18-го століття слобода Тяжилів відома як невеличке село, де діяли лише корчма і винокурня. Тоді ж його вилучили у старости і передали міському магістратові. Там є невеличка річка - Тяжилівка. Однак що було першим - район чи річка, питання дискусійне.

Вишенька:

Назва пішла від річки Вишенька, яка є правою притокою Південного Бугу і була південно-західною межею міста. У 1859-му році було закладено славнозвісну садибу Вишня видатного вченого і хірурга Миколи Пирогова. Перші будинки у новому мікрорайоні Вишенька з'явилися у 1962-му році.

Старе місто:

Перша згадка про Старе місто, з якого й почалася Вінниця, датується 1363-м роком. "Вінниця" згадується у документі, підписаному у Кракові королем Владиславом Ягайлом, який пожалував подільські замки такому собі Спитьку з Мельштина. На початку 16-го століття Костянтин Острозький зводить новий вінницький замок - на Старому місті, на Замковій горі, яку у 19-му столітті практично знищила каменярня. Ворота замку виходили на оборонний майдан - Царину, яку ми сьогодні знаємо, як площу Восьмого березня. У 1580-му році цей замок згорів під час татарського набігу. Хутори на Лівобережжі майже одразу отримали назву Старого міста. Навіть сьогодні тамтешні вулички сходяться до одного місця, де колись стояв замок.

Слов'янка:

Цей район у Вінниці з'явився на противагу Єрусалимці: якщо на Єрусалимці в основному жили євреї то на Слов'янці - винятково православні. Суттєво розбудувався у радянські роки. А ынша версія - згадка про відомий сорт яблуні Слов'янка, який був поширений у садах мешканців цього району.

Хутір Шевченка:

Робітниче поселення виникло у 1912-го року поблизу суперфосфатного заводу. Малочисленне і відірване від міста поселення отримало назву Хутір, до якого згодом додали прізвище Тараса Григоровича.

Париж:

Площа Театральна - неофіційна назва Париж. Так площу почали називати у 1970-х роках, можливо, тому що це місце завжди було окультуреним та з фонтаном. Старожили розповідають, що фонтан був створений ще й з протипожежною метою - як резервуар для води. Поряд же був театр і в разі пожежі для рятування стратегічної будівлі потрібно було мати завжди багато води.

Малі Хутори:

Одне з навколишніх сіл, яке з часом увійшло до складу міста. В актах 16-го століття згадується "великий Вінницький ліс", який простягався уздовж річки Віннички. Тут розташовувалися усі хутори-пасіки.

Центр:

Центральна вулиця, яка зараз має назву Соборна, свого часу мала назви: Летичівська, Літинська, Довга, Капуцинська, Поштовий проспект. У 1912-му році центральна вулиця Вінниці стала Романовським проспектом. А з 1920-го - вулиця Леніна. У роки окупації - Український проспект. Потім знову - Леніна. І врешті, з початку 1990-х років, - Соборна. Зміст сьогоднішньої назви подвійний - означає як соборність України, так і розташування на ній соборів.

Острів Кемпа:

Кемпа - історична назва. Але колись це був не острів. Коли замок зі Старого міста переносили, був прокопаний рівчак до теперішньої фабрики "Рошен". Півострів був дуже низенький, тому весною його затоплювало водою. Щоб підняти рівень, насипали до тисячі кубометрів ґрунту. Кемпа з польської означає "купа землі". У 1957-му історичну назву острову замінили на "Фестивальний" - на честь Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, що проходив у Москві. Історичну назву повернули із настанням незалежності.

Можайка:

Назва пов'язана з найбільшою вулицею цього масиву - імені Олександра Можайського, піонера авіації.

Дубовецька слобідка:

Починалася біля нинішньої фабрики "Рошен" і закінчувалася біля нинішньої тюрми. Ймовірно, що називалася за прізвищем першого забудовника.

Сабарів:

Колишнє приміське село, яке з восьмого століття належало литовським князям та і їх спадкоємцям, як державний маєток.

Крутнів:

Передмістя старовинної Вінниці, яке утворене в період 1545-1552-х років. Частина Старого міста, обмежена вулицями Ломоносова, Маяковського та Нагірною.

Новоселівка:

Південно-східна околиця одноповерхової індивідуальної забудови міста, яка сформувалася в 20-му столітті.

«Олієжир»:

Мікрорайон розташований поблизу промислового об'єкту – олійно-жирового комбінату.

Царина:

Незаймана територія 16-го початку 17-го століття поза межами Старого міста і Крутнева до Слободи. Так називали громадську ріллю і оборонний майдан біля Брацлавських воріт Вінниці (територія площі 8-го Березня).

Долинки:

Верхня частина долини річки Дьогтянчик, що простягнулася від молитовного будинку «Віфанія» до перетину вулиць Лялі Ратушної та Константиновича.

Кмитичі:

Житловий мікрорайон на місці садиби Дмитра Кимта (палац на Скалці) останньої чверті 15-го століття. Розташований він на правобережжі, район Військовомедичного центру ВПС України від вулиці Родіона Скалецького до водноспортивної бази «Спартак».

Свердловський масив:

Мікрорайон започаткований для будівництва багатоповерхівок на місці приватних садиб Садків, названий за основною вулицею – Свердлова.

Поділля:

Житловий район, закладений у 2003-му році. Назва мікрорайону вказує на розташування Вінниці у Подільському історико-географічному регіоні України.

Чорнобиль:

Цей мікрорайон виник на околицях Вінниці на початку 90-х років 20-го століття. У нових багатоповерхівках надавали житло, в першу чергу, ліквідаторам та постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Читайте також: «Приїхав до Вінниці, щоб зробити пропозицію» – історія кохання переселенців.

Хочете отримувати головні новини у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

Фото: gazeta.ua