Нинішня пандемія коронавірусу COVID-19 - далеко не єдина епідемія, що поширювалася територією Вінниці та області. Регіон неодноразово "атакували" чума, холера та тиф. Про те, як вінничани у різні часи боролися з хворобами розповів в онлайн-лекції директор "Центру історії Вінниці" Олександр Федоришен. Подивився її і кореспондент Vlasno.info.

19 епідемій чуми

Видання "Подольские епархиальные ведомости", що видавалося у Кам'янці-Подільському у 1862—1905 роках повідомляло про 19 епідемій чуми на теренах Поділля. Зафіксовані й роки вирування чорної смерті в регіоні: 1510; 1512; 1588; 1618; 1622; 1625; 1638; 1652; 1667; 1704; 1721;1731; 1738; 1756; 1770; 1786; 1796; 1798; 1812. Найбільш страхітливим для Віннниці, каже пан Федоришен, був 1770 рік.

Судячи із документальних джерел, поширенню чуми сприяв брак кваліфікованих лікарів у місті та, цитуючи історика, краєзнавця Валентина Отамановського "некультурність людностей".

Олександр Федоришен

- Люди зверталися по допомогу майже виключно до знахарів, і саме це й спричинило величезну смертність від "морового повітря" на Поділлі. Відомо, що у 1724 році у Вінниці працював лише один лікар - "цирульник". Так раніше називали тих, хто не лише стриг волосся, але й надавав примітивну медичну допомогу, - каже пан Федоришен.

Літописи капуцинів та лікар Скальський

Перші відомості про фахового лікаря у Вінниці належать до 1740-их років, однак ім'я медика не збереглося. Перше лікарське ім'я Вінниці зафіксовано Отамановським у 1760-их. Лікар мав прізвище Скальський, тобто був тезкою (а, можливо, й пращуром) нинішнього голови Вінницької ОДА Владислава Скальського. Інформації про діяльність доктора Скальського не збереглося, з документів нам відомо лише, що один шляхтич купив в іншого будинок, що раніше належав медику.

За словами пана Федришена, чимало відомостей про смертельні хвороби у Вінниці збереглося в літописах капуцинського монастиря. В одному із записів йдеться про події липня 1748 року, коли хмара сарани знищила весь хліб у місті, через що почалися проблеми з продовольством та хвороби.

А у 1756 році в місто прийшла прийшла чума.

- Епідемія охопила всю Вінницю. Монахи домініканці та єзуїти виселилися з Вінниці, залишивши лише одного священника для здійснення треб. Монастир капуцинів тоді ще не був добудований, але богослужіння у ньому здійснювались. Капуцини відвідували домівки хворих.

За статистикою монастиря, того року чорна смерть забрала життя 360 вінничан. Як порахували монахи, померли "300 християн та 60 євреїв". Епідемія розпочалася влітку і припинила вирувати під кінець року - 20 грудня.

Екстравагантні протиепідеміологічні заходи

У 1770 році чорна смерть повернулася у місто. Епідемія розпочалася влітку із сусіднього Браїлова. Не маючи елементарних знань про страшну хворобу, тамтешні мешканці боролися з нею як вміли.

- З передмістя Вінниці мешканці Браїлова покликали такого собі знахаря Заїку. Він боровся з чумою у місті екстравагантно: викопував з могил померлих від зарази і закопував їх поблизу сусідніх сіл, примовляюи "Та нехай зараза відділиться, нехай зараза слабне, нехай зараза відійде". Безумовно, від того зараза лише поширилася, - оповідає директор Центру історії Вінниці.

Та це був не єдиний метод Заїки. Відомо також, що він наказав виділити йому 12 хлопчиків, що були єдиними синами у своїх родинах, та білого коня. Потім відкопав труп померлого від чуми, прив'язав його до хвоста коня і в супроводі хлопчиків тягав його по Браїлову.

Зрозумівши, що таке "лікування" не допомагає Браїлову, він втік на тому самому білому коні до Вінниці. З собою він захопив речі, які дали йому браїлівчани, і роздавав їх жебракам та своїм рідним.

Ймовірно, Заїку спіткав самосуд та страшна розправа. Його доля достеменно невідома, втім, можна провести аналогію із випадком, що стався у 1770 році у Тиврові. Там вбили та спалили місцевого знахаря, якого звинуватили у поширенні епідемії та в тому, що він був упирем. А у Мурафі за звинуваченням у відьомстві втопили в мішку та побили камінням бабку-знахарку.

Зрештою, мешканців Браїлова лікував від чуми військовий хірург, який згадується у джерелах як "пришелець з Московії".

Вінницю рятували монахи

У Вінниці ж допомогу хворим надавали монахи-капуцини, через що багато з них також заразилися. За монастирським літописом, в середині вересня монахи були вимушені зачинити свою обитель до лютого 1771 року. Щодня капуцини через дубову трубу передавали на вулицю продукти, за якими приходили нужденні містяни.

В той же час монастир єзуїтів продовжував працювати, оскільки там чинили треби.

Історія зберегла відомості і про добрі справи домініканців. Один з них - Алоїзій Шуханський, самовідданно допомагав хворим, і, з рештою, сам став жертвою епідемії. Його тіло роками зберігали як символ християнської самопожертви.

Загалом за час епідемії у місті загинули 330 осіб.

Ще більш жахливою була епідемія чуми 1772 року. Вона забрала життя 1 000 вінничан. Фактично, вимерла чверть міста. Загалом на Поділлі в ті роки померли близько 260 000 людей.

Перший карантин

Перші карантинні заходи у Вінниці були запроваджені російською адміністрацією у 1797 році, коли в місті вчергове проявилися ознаки "зарази".

Аби убезпечити людей, було ухвалене рішення поставити на всіх проїздах та проходах міста цілодобовий караул із залученням місцевого населення.

Карантин був суворий, до до міста нікого не пускали на ярмарок. Обмеження тривали рік і дали свій результат: смертей у місті не було.

Холерна пандемія

У 1826 році світ охопила холерна пандемія, яка розпочалася з Індії.У 1830 році хвороба дісталася Вінниці. У місті виставили варту, що контролювала обмеження переміщення громадян.

- Хворий швидко чорнів, блював, корчився і вмирав, - наводить Олександр Федоришен цитату з літопису капуцинів.

Холера забрала життя 500 вінничан.

Епідемія цієї хвороби поверталася до Вінниці наприкінці ХІХ століття. Тоді до рішучих дій у боротьбі з нею вдався міський голова Микола Оводов. Зокрема керівник міста, медик за освітою, розпорядився перенести міський ринок, що тоді перебував на території сучасної площі Шевченка, на територію сучасної площі Гагаріна. Рішення було непопулярним, адже було невигідним багатьом торговцям, однак Оводов небезпідставно вважав, що ринок необхідно відкрити у новому місці через його жахливий санітарний стан.

Епідемії в час боротьби за незалежність

В часи Першої світової війни та Української революції 1917-1921 років на Вінниччині вирував тиф. За словами пана Федоришена, тоді Вінниця перетворилася на "великий військовий шпиталь".

Особливо тиф лютував у 1919 році, коли на Поділлі пліч-о-пліч за незалежність України воювали Дієва армія УНР та бійці Української Галицької Армії.

Військові були позбавлені можливості лікуватися та створити умови для профілактики хвороби. Український уряд знайшов можливість закупити велику партію ліків від тифу, але її заблокувала Антанта, що не могла пробачити керівництву України зв'язки із "німецькою" коаліцією.

- Не можна сказати, що епідемія знищила надії на Українську державність, однак вона була одним з факторів катастрофи, - резюмує пан Федоришен.