Палац Холоневських (Холоєвських) у селі Гущинці на Калинівщині потребує реставрації. Для цього потрібно кілька мільйонів гривень.

Цей маєток залишила на Вінниччині славетна польська родина: Ігнаци Потоцький у першій половині ХІХ століття спорудив класицистичний палац на пагорбі у селі, над рікою.

Стриманість стилю будівлі поєднується із її монументальністю, відсутність ліпнини компенсується скромним смаком у оформленні фасаду.

Садиба належала родині Холоневських. Останньою власницею села (а, відтак, і палацу) була графиня Любов Абамалек. Вже у ХХ столітті палац використовували для потреб освіти: у 1934 році тут відкрили сільськогосподарське училище, яке згодом стало професійно-технічним. У 70-80-х роках ХХ століття в училищі здобували освіту студенти із Монголії, Алжиру, Лаосу.

Гущинчани знають про пам'ятку місцевого значення: коли запитуєш, як дістатися до палацу — із блиском в очах описують маршрут з будь-якої точки села.

Розташована пам'ятка за кільканадцять метрів від нинішнього професійно-технічного училища, на пагорбі. За метрів двадцять тече річка Бібка. Кам'яні сходи, великі брили, рівне подвір'я, рідкісні хвойні дерева, залишки панського парку, що зараз нагадує, радше, чагарники, вказують на колишню розкіш. Позаду палацу місцеві мешканці зносять сміття: сухе листя та пластик.

Під палацом хтось поставив ще зовсім свіжі солом'яні блоки. Фахівці припускають: вони приховують світлові вікна цокольного поверху, ймовірно, для утеплення.

У палац нині зайти та оцінити його інтер'єр неможливо: всі двері зачинені. Побачити "внутрішнє життя" можна через вибиті вікна: старовинні та потерті сходи у поєднанні із по-совковому розмальованими стінами.

Директор професійно-технічного училища Іван Кривенко розповів, що палац закрили після проголошення незалежності, у 1992 чи 1993 році. Ключі від нього зберігаються в адміністрації навчального закладу.

– До нас приїхала комісія, обстежила приміщення, було виявлено, що просіли балки, – розповідає Іван Іванович. – Тоді приміщення і закрили. Готували ми його до реставрації, інтерес проявили фахівці з Одеси, була розроблена відповідна документація. Зараз вона вже застаріла, потрібно виготовляти нову. Вважаю, що якщо його відновлювати, то варто надати палацу первозданний вигляд. Щороку ми його підбілювали та штукатурили, утримували та берегли, як могли.

Приїздили і представники Вінницької обласної державної адміністрації років дев'ять чи десять тому: підрахували, що на той час на реставрацію потрібно було близько двох мільйонів гривень.

– Колись наш палац був навчальним корпусом училища, зараз також перебуває у розпорядженні цього навчального закладу, – розповідає Гущинецький сільський голова Михайло Долюк. – Балансоутримувачем є Міністерство освіти і науки України. Саме це відомство і "наглядає" за палацом. Коштів на реставрацію немає, тому будівля закрита та чекає кращих часів. За дев'ять років, скільки я був сільським головою, ніхто інвестувати у реставрацію не викликався.

Директор училища ділиться, що простіше було би оформляти дозвільну документацію, аби приміщення перебувало на балансі Управління спільної комунальної власності, а не Міносвіти.

А шість років тому Гущинці відвідав нащадок княгині Абамелек, родичі якого проживають також у Італії та Канаді.

– Казав, що готовий відреставрувати палац, але за однієї умови: аби той не належав державі, а був у приватній власності, – підсумував Іван Іванович.

Фахівці-реставратори акцентують: Вінницька область вже не один рік потребує комплексного та фахового підходу до збереження культурної спадщини регіону.










Фото Людмили Кліщук