Мальовниче село Сальниця, яке знаходиться за 30 кілометрів від Хмільника колись було королівським містом, ‒ про це повідомили кореспонденту Vlasno.info місцеві мешканці.

Розповідають, що в 1607 році король Сігізмунд ІІІ видав привілей на осадження містечка і надав тоді селу з назвою Салиха Магдебурзьке право. Сальниця в той час стала важливим торговим пунктом, адже неподалік пролягав Чорний Шлях. Люди навіть віднайшли рукопис документу про привілеювання Сальниці. Ось уривочок з нього: "...Ми дозволяємо закласти дану Сальницю на наступних умовах. Даємо того міста жителям, які постійно там поселяться таку нашу привілею: дозволяємо мати їм Магдебургське право, яке будуть використовувати на вічні часи".



Фото Ірини Струтинської

Під час визвольної війни село було майже зруйноване, а в 1831 році Микола I скасував Магдебурзьке право і Сальниця стала звичайним великим селом. Хоча саме в цьому селі Салиха, по всій окрузі нині Хмільницького району, існувала школа і навіть міністерське народне училище.

‒ Навіть зараз, йдучи в центр села наші люди кажуть: "Іду в місто". Атмосфера ось тієї королівської Сальниці залишилася й до сьогодні, ‒ розповідає сальничанка Тамара Долгіх.

На Сальницьке солоне сало з'їжджалися з усіх усюд

Досить цікавими є версії походження назви села. Про одну з них нам розповіла місцева мешканка Тетяна Фаринюк, а їй цю історію переказав її батько історик.

‒ Колись, через територію теперішнього села, до Галицько-Волинського Князівства пролягав соляний шлях і неподалік річки стояли невеличкі склади солі. Згодом, через дощі та інші фактори сіль почала зсуватися у річку і, наші предки розповідали, що пробували воду, а вона була солона-солонюща, ‒ розповідає пані Тетяна. ‒ На тій території люди почали розбудовуватися і займатися підприємництвом, а саме розводити свиней і продавати сало. Один козак був найбільш підприємливий ‒ розводив свиней і мав свої особливі секретні рецепти засолення. На ярмарку саме в нього купували найбільше сала і прозвати його козак Сало. Можливо й тому наша Сальниця має таку назву, ‒ повідомляє Тетяна Фаринюк.

Чудотворна ікона в Сальниці постійно оновлюється

Розповідають люди про чудотворну ікону, що знаходиться в місцевому храмі Різдва Пресвятої Богородиці. Камінну церкву побудували в 1849 році. Але місцеві мешканці знайшли документи, в яких йшлося про те, що до кам'яного храму в селі була дерев'яна церква, перенесена в 1783 році із села Глинськ (нині Калинівський район) і прослужила людям 90 років.

‒ В церкві робили ремонт, і деякі рамки, паперові ікони і ті, які треба було трішки підмалювати та підрихтувати винесли в комірчину, ‒ розповідає місцева мешканка Тетяна Поліщук. ‒ Через деякий час одній жінці, яка ніколи не ходила в церкву приснився сон. Сниться їй, що приходить до неї Богородиця така, як ніби з ікони, і плаче. Заливається слізьми і каже: "Колись я стояла і до мене приклонялися, а зараз я в заперті". Після цього сну жінка відразу пішла до отця в церкву та й розказала усе. Отець завів її в храм, щоб вона подивилася може там є ця ікона, але жінка її не побачила. Аж тут отець згадав про ті, що винесли під час ремонту в комірчину ‒ увійшли туди і жінка відразу впізнала ту ікону. Це була Казанська ікона Божої Матері. Ікона була досить вітха, але відтоді почала оновлюватися і зараз вже оновлено пів ікони. А історія ця ‒ справжня і жінка, якій приснився сон тепер ходить до церкви, ‒ каже Тетяна Поліщук.

‒ У храм Різдва Богородиці приїздить багато людей із сусідніх сіл та районів, бо церква ця й справді має свою атмосферу, як то кажуть "намоляну" віками, ‒ зізнається сальничанка Тетяна Поліщук.

До священної кринички їдуть звідусіль

‒ Колись, ще в 17 столітті, в Сальниці стояли козацькі сотні, що охороняли Чорний Шлях від навали татар. Вони наступали, а козаки відступали. От в одному бою священик разом з дяком взяли церковні реліквії і теж почали тікати. Дяка вбили відразу, а священик добіг до драговини, бо там були торф'яники і разом із тими церковними реліквіями там втопився, ‒ розповідає жителька Сальниці Тамара Долгіх. ‒ А через деякий час на тому місці утворилася криничка. Нам прабабусі розповідали, що колись вони пасли там гуси, то бачили як у криничці з'являвся образ Божої Матері. Але знову сталася біда: криничка знаходилася на полі одного священика і він наказав прихожанам її закидати камінням. Після того чоловік дуже захворів, і незабаром йому приснився сон, в якому голос казав, якщо священик відкопає криничку і помиє ноги в тій воді ‒ прийде зцілення. Він так і зробив, і швидко одужав. У війну ту криничку знову руйнували, але зараз її відновили і люди приїздять туди звідусіль набрати тієї свяченої води. Ми також вирішили облагородити це місце і поставити капличку, ‒ зізнається Тамара Долгіх.

В селі залишився лише один чоловік з єврейським корінням

Сальничани розповіли, що колись у їхньому королівському місті жило дуже багато євреїв, очевидно оселялися тут тому, що це було вільне містечко. Це були підприємливі люди. Кажуть, що за переписом 1897 року, населення Сальниці складало 3699 осіб, серед яких було 74,6% українців та 24,3% євреїв.

‒ В селі було три колгоспи, один з яких єврейський. Але у воєнний час майже всіх євреїв перебили, зараз у Сальниці залишився лише один чоловік з єврейським корінням, ‒ зауважує місцева мешканка Олена Гнатюк.

Нині у Сальниці проживає більше двох тисяч мешканців. У селі є школа, будинок культури, два великі сільськогосподарський підприємства та чотири фермерські господарства.

Директор школи Сальниці Станіслав Грубський розповів кореспонденту Vlasno.info, про те, що місцеві мешканці активно цікавляться історією свого села, зокрема вирішили написати книгу про Сальницю та її відомих людей.




Фото зі спільноти «Типова Сальниця» у соцмережі ВКонтакті