Вінничанка Надія Легкобит з початку АТО у своєму кафе у Полтавській області пригощає українських бійців та волонтерів безкоштовними обідами, повідомляє Vlasno.info. Її заклад розташований на трасі Київ-Харків у містечку Чутове за 40 кілометрів від Полтави. Саме цією дорогою бійці та волонтери їздять до Луганської і частково до Донецької областей.

Надія родом з села Журавлівка Тульчинсьуого району. На Полтавщину доля її занесла 20 років тому: жінка там залишилася, вийшовши заміж.

– Я стараюсь допомагати усім, але вінничани – то мої рідні люди. До мене заїжджають мої земляки з Тульчинщини. Знайома ще з кількома вінницькими волонтерами, – розповідає жінка.

Активістська діяльність Надії розпочалась ще за часів Майдану. А згодом, як розпочалась антитерористична операція на Сході, почала допомагати бійцям, працюючи у волонтерському центрі: знаходили бійців в зоні АТО, налагоджували контакт, виявляли їх потреби.

До Нового року закінчилась картопля

Проте, маючи трьох дітей та власний бізнес жінка не могла довго знаходитись у центрі. Тому запропонувала допомогу з дому, а саме з кафе. Для бійців вона написала і поставила на вулиці табличку: «в нашому кафе ви можете безкоштовно пригоститись кавою».

– Ми робили безкоштовну каву для всіх охочих. Але що ж та кава? Тому згодом ми почали готувати для них обіди. Але, чесно кажучи, було сутужно. Тому я вирішила залучити відвідувачів. Тому написала наступну табличку: «в нашому кафе ви можете пригостити бійців кавою і обідом», – розповідає волонтер.

Проте, за словами жінки, відвідувачі не надто поспішали ставати благодійниками. Здебільшого бійців безкоштовними обідами господарі пригощали за власний кошт.

– Перед новим 2015 роком я дзвоню до чоловіка і прошу, щоб привіз картоплі з дому. А він каже: «немає». Я в паніці: як немає? Що робити? Тоді вперше подзвонила волонтерам і попросила привезти картоплі. Вони як почули, що в мене продуктів нема, привезли кабанчика, овочі, крупи, – пригадує жінка.

Так працювали з допомогою волонтерів до осені 2015 року. А потім стало геть сутужно. Допомоги Надія просити не хотіла, пояснювала: «я самодостатня людина і звикла давати, а не брати». Але допомога все ж прийшла: від колег-волонтерів з Києва. Вони поділились ідеєю, яка була сприйнята відвідувачами «на ура»: «підвішувати» обіди. Кожен міг наперед оплатити один комплексний обід для бійця.

– З тих пір справи пішли трохи легше. Ми вже маємо кошти на продукти. Комплексний обід у нас складається з першої страви – борщу чи супу, другої – з котлетою, печінкою чи смаженим м'ясом, обов'язково компот, хліб. Зимою подавали салати з закруток, зараз робимо зі свіжих овочів. З минулої осені усю каву в зернах, якою пригощаємо бійців, нам безкоштовно поставляє переселенка з Макіївки, – перелічує жінка.

Пригощає Америка та Англія

В кафе Надії Легкобит «підвішені» обіди набули великої популярності. Крім відвідувачів їх купують і знайомі з-за кордону. Так, одна з подруг жінки з Англії оплатила сотню обідів для бійців. Інша з Америки «підвісила» не обіди, а усі страви з меню на суму 300 доларів.

– Хлопці тоді місяць безкоштовно замовляли з меню все, що хотіли. Питають: «а що, можна сирники? Можна інший салат? Можна реберця?». Кажу: можна, Америка пригощає, – сміється жінка.

Бійці обідають у кафе Надії щодня. Буває, приїжджають партіями до сімдесяти чоловік. Почали допомагати одне одному і атовці. Офіцери, коли заходять в кафе, їдять оплачені обіди і самі «підвішують» їх для інших бійців.

– Одного разу з Бахмута чоловік, татарин, привіз шматок барана. У них якраз проходило їхнє національне свято. А тут дзвонять: треба нагодувати 40 чоловік. Ми думали, що ж приготувати так швидко. І вирішили приготувати одну страву: протушкували баранину і подали її з картоплею та овочами.


За словами Надії Іванівни, часом з нею трапляються дивні, але приємні речі. Кошти на продукти «приходять» в той час, коли найбільш необхідні.

– Я не можу вам пояснити, як це відбувається, – каже жінка. – Якось у мене закінчився цукор. Мішок коштував 650 гривень. Думаю: де ж узяти гроші. І тут до кафе заходить чоловік. Каже: «хочу залишити вам гроші для бійців». Питаю: хочете підвісити обіди? Він каже: «ні, може вам на щось треба». Ви не уявляєте, як я зраділа. Доклала ще 150 гривень і купила мішок цукру.

Проте, є і прикрі випадки. Трапляється люди зловживають гостинністю або намагаються відверто ошукати. Одного разу за бійців себе намагались видати водії-далекобійники. Але в господині вже «око набите». Вона змусила чоловіків заплатити за свій обід і ще купити обіди для бійців. Інший псевдо-боєць розповідав, нібито він родом з Вінниччини і що його контузило на полі бою.

– Мені подзвонили волонтери і попросили забрати бійця, якого вони зняли з потяга. Він казав, що лікувався у Вінницькому госпіталі. Коли привезли його до мене, він став розповідати, що виріс на Вінниччині, виховувався в монастирі, потім пішов добровольцем. І тут я розумію, що щось тут не те. Передзвонила знайомим у Київ, так і довідалась що він шахрай. Насправді в нього не контузія, епілепсія. Став просити в мене грошей, але я знала, що йому у потязі вже дали 200 гривень. Відмовила, викликала поліцію, його забрали, – розповіла Надія Іванівна.

Загалом протягом двох років Надія Легкобит нагодувала близько 10 тисяч бійців.

У вівторок, 7 червня, Надія Легкобит стала переможницею обласного конкурсу "Успішна жінка Полтавщини".


Фото зі сторінки спільноти "Волонтерська сотня Тульчинщини" у соцмережі Facebook