Сім'я Єфімових із села Педоси Хмільницького району Вінниччини – одна з перших в області, хто створив будинок сімейного типу. 17 жовтня вони відсвяткували 10-річнй ювілей з часу створення свого будинку, де виховують десятеро прийомних дітей, повідомляє Vlasno.info.

У Світлани Володимирівни та Сергія Вікторовича двоє власних дітей – син Олександр та донька Наталя, але жінка розповідає, що завжди мріяла про велику сім'ю з багатьма дітьми.



– З одного боку на такий крок нас підштовхнули релігійні мотиви, з іншого – я завжди мріяла про власний будинок і велику сім'ю, - розповідає Світалана Єфімова. – Наша з чоловіком третя дитина, на жаль, померла і я побоялася вагітніти знову, бо виношувала тяжко. І якось на початку 2006 року мені в районній газеті натрапила на очі інформація про те, що держава започатковує такий проект як будинок сімейного типу і загорілася ним.

Жінка почала поступово втілювати свою мрію в життя, взявшись переконувати чоловіка. Ця робота тривала чотири місяці.
– Чоловік був не проти великої родини, але справа в тім, що на той час він їздив на заробітки і зробити це було не так просто, - додає жінка. – Але у травні того ж року ми вирішили піти у службу у справах дітей на «розвідку», чи зможемо ми взагалі справитися з цим.

Безсонні ночі з першими дітьми

За словами жінки, у райдержадміністрації їх переконували не створювати одразу будинок сімейного типу, мовляв, хай це буде спочатку прийомна сім'я. Але подружжя стояло на своєму. І, підписавши у жовтні угоду про створення будинку сімейного типу з райдержадміністрацією, у листопаді вже взяли до родини перших трьох дітей з Тульчинського будинку-інтернату. Це були 5-річний Михайлик, 3-річна Галинка та півторарічний Григорій Рушаки.

– Діти були ніби з іншого світу, було видно, що багато речей їм були цікаві. Вони погано говорили. Галинка у свої три роки розмовляла краще, ніж Мишко у п'ять. Часто вона перекладала, що він хоче сказати, бо геть нічого не розуміли. Мабуть, життя цих дітей у їхній родині, яка була проблемною, далося взнаки, бо вони були дуже збуджені, непосидючі, а вночі боялись спати, - пригадує жінка.

Дітей неможливо було залишити в хаті без нагляду, оскільки вони обов'язково зроблять якусь шкоду.

– Вони побили усі мої вазони, подерли шпалери. А вночі ми витрачали всі сили і енергію, щоб вкласти їх спати. Спочатку у нас не було достатньо меблів у будинку на всіх, тому Галинка і Мишко спали на дивані, а Гріша – на ліжечку. Так ми цей диван обкладали з усіх сторін одіялами, бо діти постійно падали з нього. Ті ночі взагалі страшно для нас проходили, бо ми геть не висипалися, доводилося вартувати біля дивана і постійно підіймати дітей. А зранку треба ж було вставати порати господарство – мали двоє корів, три бики, коня, - пригадує Світлана Володимирівна.

Все більш-менш залагодилось за три місяці. Діти стали спокійнішими і подружжя навесні наступного року взяло на виховання ще двох дітей – 9-річну Оленку та 5-річного Віталія Кирилюків. Це були діти із сусіднього села Голодьки того ж району. Їхні батьки розлучилися, а мати вела розгульний спосіб життя і невдовзі померла.

– Дітки дуже хороші. Оленка – надзвичайно весела дівчинка. Вона стала сонечком у нашій родині: допомагала мені по господарству, гляділа менших дітей і постійно організовувала сімейні свята, - каже мати.



Перших півроку для родини були дуже складними, оскільки не вистачало одягу для дітей, меблів, харчів. Але односельчани, як тільки почули, що родина Єфімових взяла на виховання дітей, принесли дитячий одяг, який у кого був. Поки належним чином не почали поступати виплати на дітей від держави, допомагали соціальні служби та спонсори.

Ще п'ятеро дітей протягом семи років

Наступними мешканцями будинку сімейного типу стали брат і сестра Стрельчики – 10-річна Варвара та 8-річний Олександр, яких взяли з Іванівського будинку-інтернату Калинівського району у лютому 2008-го. Діти теж були з Хмільницького району і залишились круглими сиротами.

– Діти між собою геть не схожі. Варвара – русява, а Олександр – риженький. Але між ними дуже сильні родинні відчуття. Саша дуже добрий, щоб йому Варвара не сказала зробити – він виконує, - розповідає Світлана Володимирівна.

У червні цього ж року у родині знов було поповнення: до сім'ї приїхали 6-річна Яна та 5-річний Максим Гордієвські.

– Коли везли їх до себе, то дуже сміялися. Яночка вела себе, як справжня доросла жінка, модель. Губки у неї були нафарбовані, нігті теж, через плече сумочка. І всіма своїми жестами, поворотом голови вона виявляла те, що виглядає старшою свого віку, - описує Світлана Володимирівна.



Десятим у родині став Василь Кутровський, який прийшов у 2014 році. Перебуваючи у родині, він закінчив 11 клас. Він, Олена та Варвара вступили і наразі навчаються у вінницький гуманітрано-педагогічний коледж. Інші діти навчаються у школі. Наймолодші з них Григорій Рошак та Максим Гордієвський у шостому класі.

У рідних дітей подружжя уже свої сім'ї. Але вони ніколи не були проти ідеї батьків організувати будинок сімейного типу.



– Саша мені сказав одразу: ви мої батьки і я прийму будь-яке ваше рішення. Він дуже дорожить цими дітьми. Коли прийшли перші діти, Наташа була в одинадцятому класі. Грішу вона з рук не спускала – бавила його, допомагала мені, - розповідає жінка.

За інформацією служби у справах дітей Вінницької облдержадміністрації, на Вінниччині є 2526 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З них 1746 дітей перебувають під опікою громадян України. 53 дитини перебувають у будинках сімейного типу і 151 дитина – у прийомних сім'ях.

Фото: vin.gov.ua