Vlasno.info в рубриці "Персона" започатковує нову серію матеріалів "Вінничани відверто, без цензури, про життя...". Це будуть реальні життєві історії незвичайних людей, які живуть у Вінниці. Ми напишемо про тих, хто не побоявся докорінно змінити своє життя на краще. Хтось з них справдив свою мрію та допомагає тепер іншим, хтось врятував власне життя і присвятив себе волонтерству. Усі вони зробили відомими наше місто, але мало хто знає, яким був їх життєвий шлях та які труднощі вони подолали. Ми розкажемо відверто про те, що приховується у самому серці, але завдяки незламності духу змінює світ на краще.

Відомий британський актор Том Хілдсон якось сказав: "У людини два життя, і друге починається тоді, коли ми розуміємо, що життя лише одне". Ця цитата якнайкраще підходить першій героїні нашої нової рубрики Аріні Кантоністовій.

Відома журналістка сьогодні реалізує чимало проектів. Вона — волонтер, засновник благодійного фонду "Незламні Life", лауреат конкурсу "Жінка Вінниччини – 2017". Також — переможниця національного конкурсу "Благодійна Україна" у Вінницькому регіоні в номінації "Благодійність у медіа".

Хто ж така Аріна Кантоністова — Жанна Д'арк, волонтер, журналіст чи світська левиця? Про це дізнавалась кореспондентка Vlasno.info.

Досить відома та загадкова вінничанка Аріна Кантоністова за філіжанкою какао розповіла про себе чимало цікавого. Один вечір у її компанії залишив по собі неймовірні враження. На перший погляд відверта та рішуча Аріна розповіла про своє нелегке, але щасливе життя. Тож в чому секрет її незламності духу та любові до життя?

Інтерв'ю з Аріною почалось у досить незвичайному місті — в одній з аптек Вінниці, де вона складала кошторис на закупівлю ліків для бійця в АТО. Це не вперше вона заходить до аптеки, щоб визначити, яку саме суму потрібно людині на ліки для порятунку. Після розмови з фармацевтом стає зрозумілим, що такі бесіди для Аріни звичайна справа. Спершу дізнатись, що треба в лікарів, потім — де ці ліки можна взяти за доступною ціною, а вже далі шукати небайдужих меценатів через знайомих в соціальних мережах. І так за допомогою до неї можуть звернутись одразу кілька людей на день. Однак Аріна допомагає усім. Хоча визнає: іноді серце болить від того, що дехто просто користується її добротою. А такі випадки непоодинокі.

— Я не знаю, скільком допомагаю одразу, просто не веду перелік А навіщо? Хочеш людині допомогти — допоможи. І я ніколи не вважала, що роблю щось особливе. Так завжди було: роблю це просто тому, що можу зробити. От, наприклад, нещодавно до мене звернулась мама з Ямполя. Її дитині потрібен був пес-поводир породи лабрадор. Вони ж дорогі, щонайменше 5 тисяч гривень. Але мені інтуїція підказала: все вийде. І ось я закидаю пост в соцмережу. І невдовзі знаходиться добра жінка, яка заплатила за собаку. Потім я сильно переживала, як довезти собаку до Ямполя. І так склались обставини, що і це питання вирішилось протягом двох днів. Тепер у цієї дитини є надійний друг, який їй так був необхідний, — розповідає дорогою до кав'ярні Аріна.

Дивлячись на таку тендітну пані, мимоволі згадується той час, коли жодна світська подія не обходилась без епатажної Аріни. За 10 років ця жінка повністю змінила пріоритети і цінності.

— У мене батько помер від онкозахворювання. От, знаєш, як буває: живе людина, а потім тобі лікар говорить, що їй залишилось декілька місяців. І тоді ти думаєш, як так може бути: була людина і не буде? Це було неможливо усвідомити. Розумієш, дівчата — вони ж назавжди татові принцеси: хочеться побільше прикрас, гарного одягу. А тут ти розумієш, що це все — маячня, то все пусте. Найголовніше, щоб люди, яких ти любиш, були поруч, посміхались, були щасливі і все. Це найголовніше. Найтяжче було, коли помер батько, і я закривала йому очі. Це назавжди, тоді я зрозуміла, що ми всі смертні.

Тоді у Аріни почався досить нелегкий життєвий період. Як і батько, вона стала журналістом. Хоча одразу писати не наважилась. Працювала спершу на радіо, потім пішла в редакцію газети у рекламний відділ. Перша стаття, була "пробою пера", на соціальну тему. Редактор побачив у молодій дівчині великий потенціал і не помилився. У роботі Аріна завжди принципова, як і у житті. Досвід у журналістиці має чималий, тому що не стоїть на місті і постійно себе розвиває. Працює на телебаченні, пише для різних видань, обирає гострі та небезпечні теми. Але на самому піку кар'єри доля послала нові випробування.

— Я взагалі не можу спокійно жити, постійно мені потрібні злети і падіння. Я не боюся проблем та випробувань. Без них нецікаво, — запевняє Аріна. — Насправді я щаслива людина. Є ті, кому набагато важче, ніж мені.

Аріна розповіла про те, як і сама захворіла. На її спині з'явилась невеличка ранка, яку лікарі діагностували як пухлину. Тоді все життя полетіло шкереберть. Було важко усвідомити, що з тобою таке може трапитись. Але і тоді Аріна не склала руки. Перше, про що вона подумала, це — як буде жити її родина та що буде з мамою. Саме тоді єдине спасіння вона найшла у вірі — у Бога та в у власне життя. Все змінив один день, коли Аріна змирилась із власною долею, коли подякувала за все і неочікувано для себе почула від лікарів: " У вас все добре, хвороби немає". Це було справжнє диво. Про цей день і останній квиток до Ізраїлю, щоб подякувати та помолитись на святій землі, згадує, наче то було вчора.

— Оце відчуття віри та допомоги від "Небесної канцелярії" прийшло не одразу, я пережила багато випробувань. От чесно скажу: я була такою компанійською людиною, справжньою тусовщицею. А в якийсь момент я просто побачила обличчя людей, які поїхали на православний фестиваль. І у їх обличчях було щось надзвичайне, от, знаєш, абсолютне щастя. Я з 19 років до 30 не сповідалась і не ходила до причастя. А коли туди потрапила, наче у другій вимір мене перенесло. Мені було важко, давались взнаки гордість, амбіції, нерозуміння. Мені було лінь встати ранком та помолитись, обмежити себе в їжі, але потім пішов процес примирення. Хоча я — бунтарка по життю. Але тоді це мене врятувало, якби я туди не потрапила та не спинилась, я б загинула.

Аріна зізнається, що внутрішньої гармонії вона ще не досягла. Хоча служіння людям, допомога та їх порятунок — це те, що є сенсом її життя. Довгий час вона була волонтером у дитячому будинку. Спочатку, як усі, приносила цукерки та іграшки. Потім зрозуміла, що дітям потрібне піклування.

— Там були різні діти, але усім потрібне піклування та турбота. Був такий там хлопчик-хуліган: щоденник червоний від зауважень, поведінка жахлива. І мене попросили із ним поговорити. Він мріяв поїхати до Америки. Тоді я почала йому казати: я тебе люблю, ти все зможеш, просто треба постаратись, ти маєш знати, чого тобі треба досягти у житті. За два місяці його щоденник був зовсім іншим, у ньому були подяки від вчителів за допомогу та навчання. Зараз він живе в Америці. Ще один хлопець, нещодавно одружився, йому зараз 20 років він мешкає у Києві. Коли йому було шістнадцять, він запросив мене до цирку і сказав : " Аріна, я вирішив: їду з ними, буду продавати кульки, потім відкрию власну справу." Я тоді за нього дуже злякалась, але підтримала. Думаю: ну, в разі чого, за два тижні подзвонить, приїду заберу. Але зараз у нього власна фірма і міцна родина. Дива трапляються. Головне — вірити у людей та підтримувати їх.

Розмова видалась досить цікавою, такою, що надихає не просто вірити в щастя, а й бути вже щасливим. Аріна запевняє: зробити щось добре зовсім неважко. Головне — робити це просто так, не чекаючи на взаємність. В цьому і є сенс життя. Незважаючи на труднощі, Аріна дуже щира, добра і сильна людина. Важко навіть уявити собі, що ця тендітна дівчина кожного дня бореться за життя зовсім чужих для неї людей, змінює долі, відроджує наше місто та заохочує до цього інших.

Фото зі сторінки Аріни Кантоністової у соцмережі Facebook