Сьогодні — професійне свято працівників вугільної промисловості, День шахтаря. Відзначається щорічно в останню неділю серпня. Чимало індустріальних міст на Донбасі навіть святкують день міста у цей день, оскільки видобуток вугілля є провідною галуззю промисловості тут, а шахтар — чи не одна із найпоширеніших професій. Про шахтарські будні, труднощі професії та її перспективи — у матеріалі Vlasno.info.

Шахтар із козацьким оселедцем

Знайомтеся: Сергій. Шахтар. Мешкає у Щербинівці. Працює на шахті "Центральна" у сусідньому Торецьку із 1997 року. Носить оселедця. Каже, що під землею працювати трохи зле, волосся прилипає до спітнілого чола під каскою, але не зістригає.

Зарплата у середньому складає шість тисяч гривень. Цього, каже, мало, аби прогодувати родину та вижити у прифронтовому населеному пункті.

– Вперше спустився у шахту у 23 роки. Завжди казав, що ніколи не буду працювати на шахті: я там нічого не закопував, нічого не викопуватиму. Але так склалося, що я зараз якраз викопую, – розповідає Сергій. – Покійний дідусь теж був шахтарем, тато був категорично проти, аби я спускався під землю, але так склалося.

"Не професія, а вирок"

Його знаряддям праці був відбійний молоток, із якого під тиском виходить стиснене повітря, яке і дробить гірську породу. Іронізує, що це знаряддя ще із середини ХХ століття. Зараз у них на шахті є два комбайни, які добувають вугілля, все решта — працюють людські руки. Удосконалення, констатує, не відбувається.

– Спочатку влаштувався слюсарем, одружився, грошей платили мало, тому пішов забійником. Вугілля довбав чи то 10, чи то 13 років. Забійник – це не професія, а вирок. Бо на іншу спеціальність чи вид роботи можна перевестися лише тоді, коли розрахуєшся. Мене вивели із забою рішенням медиків.

Зараз він — гірник, не забійник, працює постійно у воді, в гумовому костюмі.

Робоче місце — під землею

Щодня опускається під землю на 1146 метрів. Зміна триває шість годин, всього змін — чотири, оскільки шахта працює цілодобово. Спускаються під землю тривалий час у металевих триповерхових клітках. Аби потрапити на своє "робоче місце", йому треба 20 хвилин. Клітка їде повільно. Шахтарів набивається, як оселедців.

"Чорний діамант" добувають під кутом 60 градусів, шматки породи летять вниз, де його і підбирають та подають вище.

Розповідає, що із 2013 року про шахтарів забули.

– Не видають спецівку, хоча раз на півроку потрібно міняти чоботи та робу, гуму, респіратори, фільтри. Цього немає, всі запчастини до відбійних молотків шахтарі купують самі. Шахти повільно помирають.

Невигідна галузь, яка вичерпала себе

Невигідні та непотрібні — каже шахтар Сергій про шахти у шахтарському містечку. Запевняє, що їх потрібно було закрити ще у 90-х роках минулого століття. Один із основних аргументів: собівартість тонни вугілля у два-три рази дорожча, ніж його продаж.

– Щоб продати тонну вугілля — півтори тисячі гривень, щоб видобути — треба до семи тисяч. Кому такі шахти треба? Не менше тисячі тонн має шахта видобувати за добу, ми даємо тонн 600-800. Якби видобували вугілля механічним шляхом – ще, можливо, можна було би говорити про якусь перспективу.

Так склалося, що чимало містечок Донбасу утворилися за рахунок роботи саме шахт. Підприємства стали таким собі ядром, навколо якого і розросталися містечка, інфраструктура, культурне та соціальне життя. Зараз шахти у Торецьку закриваються, залишилося лише дві. Галусь повільно себе вичерпує.

"Кроти-шахтарі" і нежіноча справа

Шахтарська справа, розповідає Сергій, може навіть обростати криміналом. У місті, скажімо, з'явилися копанки.

– У нас є місця, де поклади вугілля максимально виходять на поверхню. Люди просто виривають яму та починають видобувати вугілля. Без техніки. Працюють, як кроти. Незаконно. Рубають його та продають. У місті, кажуть, є три штуки. Поліція одну прикрила, але, радше, для показухи.

До слова, шахтар — суто чоловіча робота. Жінки у підземелля спускаються лише медсестри чи геологи, решта працює на поверхні на "делікатніших" посадах.

– 25 років стажу — і можна йти на пенсію, для забійників — 20 років, – розповідає. – Допрацюю ще кілька років для стажу — і вийду на пенсію. Мені вистачило підземної роботи.

Vlasno.info нині вітає усіх шахтарів із містечок Донецької та Луганської областей: і підконтрольних Україні, і тимчасово окупованих та інших міст країни. Тримайтеся свого ремесла. Хай галузь, у якій працюєте, не занепадає, а лише приваблює інвесторів. Хай вам буде безпечно під землею. Хай буде матеріальна мотивація, а робота не завдає шкоди вашому здоров'ю. З професійним святом, українські гірники!

Фото Людмили Кліщук