Вінницьку волонтерку Юлію Вотчер президент України нагородив орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

– Мені з Адміністрації Президента передзвонили за днів п'ять до вручення, – розповідає волонтер Юлія Вотчер. – Сказали, бути у Києві у суботу, сьомого березня, і що мені ще передзвонять. Чого я там маю бути — навіть словом не обмовились. Але я здогадувалась. Раніше я бувала в адміністрації Президента, але коли мені телефонували, то говорили з якої справи треба підійти і це не було так офіційно. До того ж, у штабі національного спротиву мені уже давно говорили, що представлятимуть мене до нагороди.

Юлія Луківна — вінничанка, але з грудня 2013 року вона, за її словами, "там, де потрібна". Як тільки на майдані Незалежності у Києві побили та розігнали студентів, вона стала революціонеркою. Із протестувальниками пройшла весь Майдан. Ввійшла до штабу національного спротиву. А потім, із початком АТО стала збирати волонтерську допомогу та возити її на схід.

Із волонтеркою спочатку спілкуємось телефоном. У трубці чути, як вона питає, де адміністрація олієжиркомбінату. Сьогодні — один із небагатьох днів, коли жінка заїхала у рідне місто.

Юлія Вотчер, фото Дмитра Тищенка

– Грошима десь розжитися, – пояснює. А далі продовжує про нагородження — Подумала, що треба Президенту теж подарунок підготувати. Ну який же зробити? Хотіла, щоб він став для нього нагадуванням.

На велику 120-міліметрову латунну гільзу київська майстриня Ірина Базикіна нанесла зображення очей чоловіка-бійця. Одразу під ними — сріблястий герб України та слова із Біблії.

– Суть біблійної цитати зводиться до того, що життя — то найбільша цінність. А той, хто стоїть біля життя, може розпоряджатися ним — несе велику відповідальність. Коли Петро Олексійович слухав мою промову, мало не плакав. Видно, що розчулився. Щоправда, поки пронесла свій подарунок до нього, цю гільзу перевіряли кілька разів на всі можливі і неможливі ризики.

Юлія Луківна розповідає, що із Президентом познайомилася ще влітку минулого року.

– Це було на початку літа. Петру Олексійовичу у нових Петрівцях під Києвом презентували оборонну здатність армії — засоби захисту, техніку. Ми із ним зустрілися біля двох карет швидкої допомоги. Їх підфарбували, підлатали, але неозброєним оком видно, що вони десь мого віку. А мені — 63 роки. Я й підійшла до Президента. Можна, кажу поговорити? Генерали там були в обмороці від цього. Кажу, якщо наша медична служба на фронті представлена такими швидкими, то це — катастрофа. Там, на фронті, через це — десятки невиправданих смертей. Потрібна воєнно-медична доктрина. Вона у нас уже була підготовлена. Я лише попросила для неї короткого коридору — щоб не блукала манівцями до адміністрація Президента. Зараз вона у нього на розгляді. Побачимо, що буде.

Юлія Луківна в минулому — вчителька. Навчала дівчат машинопису та діловодства у міжшкільному навчальному комбінаті. Згодом комбінат закрили і Юлія Луківна організувала власний освітянський проект "Український гуманітарний колегіум".

– Це школа нового типу, яка мала принести нову кров у освітянську систему. Але згодом цей проект також закрили.
Про свою сім'ю Юлія Луківна розповідає, що має доньку, онуків та уже правнуків. У роботі волонтерській роботі їй сильно допомагає зять.

Також Орденом княгині Ольги нагородили директорку училища сфери послуг Ларису Ворону. Директорці краєзнавчого музею Катерині Висоцькій присвоєно звання заслуженого діяча культури.

Відзнаками Президента також нагородили шістьох медсестер військового клінічного шпиталю, що на вулиці Свердлова. Серед них чотири молодших сержанта: Тетяна Дика,Ольга Мельник, Алла Павлухіна, Світлана Швець та двоє старшини: Жанна Лозинська, Аліна Анрійченко.