На День Перемоги великого вшанування заслуговують не лише наші воїни-визволителі, але й працівники, які в тилу, на військових заводах, «кували» майбутні звитяги армії. Одна з них – 91-річна вінничанка Поліна Омелянівна Похіло, повідомляє Vlasno.info.

Сьомого травня у вінницькому клубі «VinSnart» по вул. 600-річчя організували святковий концерт для ветеранів. Поліна Омелянівна була там в центрі уваги. Жінка подробиці часів Другої світової війни згадує без особливих зусиль.

– Я народилася у 1926 році. Жила на Далекому Сході. Коли закінчила школу, розпочалася війна. Це була неділя, 22 червня. Я з іншими дітьми зібралася у кіно. Але нам повідомили, що сеанс скасували через початок бойових дій. Мені тоді було 15 років, – розповідає вона.

У 16 років, коли дівчина отримала паспорт. Разом з ним вручили і повістку на танко-ремонтний завод міста Уссурійськ (Приморський край). Навчалася професії чотири місяці, після чого почала працювати токарем. Спочатку другого розряду, потім – третього.

– Ми ремонтували танки по 12 годин на добу – аж до завершення війни з фашистами. Я готувала запчастини до бойових машин, – продовжує ветеран війни. – Разом зі мною працювали не лише дівчатка, але й хлопці та дорослі чоловіки (а ось жінок не було). Бо юнаки самі не могли впоратися зі всім технологічним циклом. Але всі поставлені задачі виконували дуже добросовісно.

Як згадує Поліна Похіло, в очікуванні Перемоги над агресором жодних конфліктів серед працівників танко-ремонтного заводу не було. Нічого взагалі не крали. Користувалися лише тим, що давала держава.

– Щоденно отримували порцію хліба – 750 грам на особу. Нам взагалі-то нараховували по 800 грам, але ми 50 грам віддавали мешканцям Москви і Ленінграда, які голодували, – наголошує жінка.

Поліна Омелянівна згадує, що серед її родичів на німецький фронт пішов чоловік сестри. Не повернувся і навіть невідомо, де його могила. До Вінниці жінку привіз чоловік, також учасник Другої світової війни. Поліна Похіло вийшла заміж у 1946 році. Народила двох дочок – одна – інженер, інша – викладач. Працювала у «М'ясорибторзі», потім – машиністкою, і тривалі 38 років – у обласній ветлабораторії.

Нинішня ситуація в країні ветерану не дуже подобається:

– Після війни ми знали, що у нас є майбутнє. Приміром, що діти гарантовано отримають безкоштовну вищу освіту. До того ж зараз в Україні триває війна, якій не видно кінця.

Читайте ще: 

Вчора відзначали День пам'яті та примирення.

Фото: Михайла Шахова