Сьогодні, 5 грудня, в Україні відзначають День волонтера. Кореспондент Vlasno.info поспілкувався з волонтеркою із Вінниці Мариною Стебелєвою. Вона була однією з тих, хто з першого дня почав допомагати військовим. Також пані Марина займалась реабілітацією військовослужбовців, які отримали поранення та втратили кінцівки. Маючи досвід допомоги дітям-сиротам та тяжкохворим, допомагає фронту і дотепер.

В далекому вже 2014-му році Марина Стебелєва не могла залишитись осторонь, як і переважна більшість українців. Треба було допомогти хлопцям захистити кордони.

— Ми ще до подій 2014-го року працювали з дитячими відділеннями онкології. Досвід допомоги людям, збирання грошей в нас вже був. Коли країна опинилась в біді, ми не могли залишитись осторонь. Допомагаємо переважно добровольцям. Звичайно, вони не отримують ніякої заробітної плати. Зараз це відбувається вже не в тих об'ємах і не так часто. У більшості випадків за нагальними потребами. Наприклад, дрова на зиму, теплі речі, харчування, бронежилети. І найголовніше – запчастини до автомобілів.

На той час не було ніякої допомоги від держави, треба було допомогти добровольцям чим тільки можна.

— З допомоги в госпіталі почалась наша робота з військовими. Ми сформували волонтерський рух "Лідер". Вразили перші поранені, запам'ятався перший, з яким ми спілкувались, Дмитро Ісаєв. Згодом в нас уже з'явилися польові волонтери. Почали їздити екіпажі в зону АТО.

Найбільш пам'ятні речі, які зустрічались на фронті, для Марини Стебелєвої – що серед смерті вирує життя.

— Чудово, коли приїдеш на війну, а там одружуються. Смертей багато, навколо війна, але теплі людські стосунки все це перемагають. А ще прекрасно, коли людина виходить із стану депресії після контузії та втрати кінцівок. І ти потім бачиш у неї жагу до життя. Правда, бувають і поразки, люди не можуть з цим справитись. Але коли людина повертається до нормального життя, радіє душа.

Зараз військові вже не потребують тієї потреби від волонтерів, як у 2014-му. Проте досі командирам легше написати волонтерам, ніж подати документ у війська забезпечення.

— Зараз ми переважно повернулись до допомоги онкохворим дітям. Втім, контакти з нашими закордонними благодійниками залишились. Коли хтось з волонтерів кидає клич, що їде в АТО, ми збираємо все, що можемо. Справа в тому, що на фронті зараз все більш-менш структуровано. Є начальники, командири. Вони повинні забезпечувати війська. Проте, їм досі легше подзвонити волонтерам, ніж подати лист в міністерство.

Редакція Vlasno.info приєднується до привітань у День волонтера. Хай доводиться перейматися тільки приємними турботами, не знати втоми і браку коштів!

Читайте також: вінницькі волонтери постійно возять на передову смаколики.

Фото: vn.depo.ua