Жмеринчанин Олександр Басєєв – один із тих воїнів-афганців, яким пощастило повернутись із того пекла до рідної домівки. Однак біль Афгану і досі живе в його серці. Журналістці Жмеринка.City вдалось поспілкуватись із ветераном війни, повідомляє Vlasno.info.

Чоловік добре пам'ятає нелегку службу в Афганістані, важкі поранення, втрату побратимів, а також величезну відповідальність за життя інших солдат. Сьогодні, будучи на пенсії, майор добре знає ціну життя та здоров'я, надзвичайно пишається своєю сім'єю, двома онучками Валерією та Владиславою, а ще має цікаве захоплення – колекціонування мініавтомобілів. Але про все це – по порядку.

Навчався у Новосибірському вищому військово-політичному училищі, факультет ВДВ. Після закінчення навчання служив у тульській дивізії, у складі якої у березні-квітні 1979 року відбивав китайську агресію у В'єтнамі. Полігони, стрільби, караули, наряди, а ще велика відповідальність за життя інших – усе це спливає у пам'яті чоловіка. У 24-річному віці Олександр Аркадійович (з 1981 по 1983 рік) проходив службу у 350 парашутно-десантному полку, у звані заступника командира парашутно-десантної роти. Хоча місто дислокації знаходилося у столиці Афганістану, місті Кабул, але полк був бойовий, тому доводилося воювати у різних точках – Кундуз, Джалалабад, Гардез, Кандагар, Герат та багато інших. Доводилося брати участь у різних спецопераціях, найважчі – у горах. Тяжко було фізично – нестача повітря, води. На собі доводилося переносити 30кг вантажу, а ще обирати: їжа чи боєприпаси.

«Молодий лейтенант це гірше, ніж молодий солдат, ти всюди старший. В основному я командував взводом, героїчних хлопців було багато, - згадує співрозмовнік. «Головне завдання будь-якого командира - виконати поставлене бойове завдання і максимально зберегти своїх людей.»

Без втрат, як і без поранень, воювати неможливо. При супроводі колони у Кабулі Олександр Аркадійович отримав поранення в голову, згодом контузію в Джалалабаді. Чоловік має чимало нагород: Орден «За службу Родине в Вооружённых Силах СССР» ІІІ ступеня, медаль «За боевые заслуги», Орден Красной Звезды, почесний знак «Воинская доблесть», який особисто вручав Юрій Нікулін. Після повернення з війни працював на різних посадах, був керівником ринку, провідником, таксистом, охоронцем. Сьогодні Олександр Басєєв щасливий чоловік у подружжі зі своєю коханою дружиною Аліною Анатоліївною виховали двох синів – Олександра та Сергія. Тепер тішаться своїми онучками – Валерією та Владиславою. Герой розповіді має напрочуд цікаве захоплення, про яке обов'язково повинні дізнатися наші читачі. Жмеринчанин має автопарк в мініатюрі: у стінах власної квартири колекціонує автівки, масштабом 1:43. У колекції налічується понад 300 моделей.

Найбільше чоловіку подобаються авто з фігурками. У колекції є автобус ГАЗ-6 АБ із кінофільму «Место встречи изменить нельзя» із фігурками Шарапова і Жиглова, рідкісна модель Мерседес 500 сліпуче білого кольору, кабріолет з Папою Римським, авто Джеймса Бонда, Сталіна, Брежнєва.

Досі Олександр Басєєв шкодує, що свого часу (у 80-х роках) не придбав Mercedes-Benz 770-К та модель авто – Джеймса Бонда Aston Martin, оснащену кулеметами, системою катапультування та ін. Олександр Басєєв – чудовий співрозмовник. Про таких, як він, кажуть: «Справжній військовий, лагідний чоловік, турботливий дідусь». У цьому твердженні – якості істинного чоловіка, які поєдналися з добротою, порядністю, працелюбністю та життєвим успіхом.

Читайте також: На Тернопільщині священник знімає кулінарний блог.

Фото: zhmerynka.city