Щодня 93-річна Зінаїда Ткачова оббігає кілька разів територію вінницького пансіонату, де вона мешкає. Жінка каже, що почуває себе на 60, навіть іноді забуває про свій вік. Кореспондентка Vlasno.info розпитала пані Зінаїду про рецепт довголіття та життя в пансіонаті.

До зустрічі бабуся неабияк підготувалася: одягнула темно-синє, з ледь помітним відблиском срібла, плаття, темнокоричневе намисто, які подарував колись чоловік та, білий в'язаний шарф, яким ніжно огорнула свою шию. Пані Зінаїда зауважила, що намисто - це все, що у неї залишилося від чоловіка. Жінка проживає у КУ "Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку" уже дев'ять років. Каже, що вона щаслива.

– Якось мені було самотньо з дітьми і я їх вирішила залишити. Мені хотілося бути в колективі. У начальника управління праці та соціального захисту населення я попросила знайти для мене пансіонат. Він звернувся в департамент. І вони мені допомогли. Тоді син привіз мене із Запоріжжя до Вінниці в цей пансіонат. Я щаслива, що тут опинилася, тому що тут чудові, добрі, не конфліктні люди. Вони до мене ставляться з повагою, – розповідає пані Зінаїда.

Як розповіла пенсіонерка, вона має двох дітей – сина та доньку, а також онуків та правнуків. Вони до неї часто приїжджають. Згадуючи їх, жінка злегка посміхається кутиками губ й розповідає все, що пам'ятає. Дітьми вона пишається.

– У мене двоє прекрасних дітей. Вони мене завжди розуміють, поважають, люблять, як і я їх. У дітей своє життя. Нехай вони будують його самі, як хочуть, якби їм не було - чи солодко чи гірко, це їх життя, вони розумні і знають, що робити. Я їм ніколи не казала "роби то", "не ходи туди", "поводь себе так". Діти самі виховуються, дивлячись на своїх батьків. Тому потрібно бути для них прикладом, – зауважує бабуся.

Зінаїда Ткачова народилася у Росії. У 18 років на танцях вона познайомилася з українцем, який згодом запропонував її руку і серце та попрохав жити в Україні разом з ним. Жінка погодилася. Про чоловіка бабуся каже лише добре, досі не може повірити, що він її так сильно любив все життя.

– На танцях як вчепився, так і не відстав. Він прекрасна людина, хоч він мене дуже ревнував. У нас були різні випадки, але я завжди знала як підійти, – зауважує пані Зінаїда.

Чоловік пані Зінаїди був художником, оформляв вулиці. А пані Зінаїда навчалася на товарознавця. Після закінчення навчання працювала у швейні майстерні швеєю, згодом конструктором. Зінаїда Василівна розповіла, що у молодості була дуже енергійною та запальною. Зізналася, що й зараз не хоче працювати.

– Я б хотіла повернутися в молодість, щоб щось виправити, – каже бабуся. Трішки подумавши додає: – У мене все було: кохання, я відчувала себе коханою і щасливою. В цьому житті все спробувала. Я задоволена, і вдячна Богу, що все так склалося.

Бабуся зараз у гарній фізичній формі, старість не зіпсувала її обличчя. Здається, ніби жінка сидить на дієтах. Щодня вранці пані Зінаїда має зробити кілька кіл навколо будинку пансіонату.

– За своїм тілом я слідкую, не хочу бути товстою, мені зайвий жир не потрібен. Іноді обмежую себе в їжі, головне - не відчувати голоду. В молодості все життя робила маски для обличчя. Раз чи два рази в місяць обов'язково. Сходила одного разу в салон, побачила як це робиться і уже сама почала робити маски, адже знала багато рецептів. Навіщо я буду платити так багато грошей за те, що можу сама зробити?! На розминку часто ходжу, а то закостенію. Кістки важко ламати, – жартує бабуся.

Так, як чоловік пані Зінаїди був вищим за неї, вона звикла ходити на підборах. Навіть зараз у них взута, у малесенькі чорні туфлі. Каже, що на низькому не може ходити. Коли була дівчинкою, то ходила. Жінка носить переважно штани, а про спідницю жартує:

– Я завжди думаю, в що одягнутися. Останнім часом штани з себе не знімаю, тільки коли лягаю спати. Бо спідниця може задертися, і хтось сфотографує.

Коли мешканці пансіонату кажуть жінці, що вона гарно і стильно виглядає - пані Зінаїда заперечує, і пригадує свій вік. Проте відчуває себе 60-ти річною.

– До свого віку спокійно ставлюся, навіть іноді забуваю. Доки рухаюсь, то, здається, що нормально, ніби 60. Я не думаю про свій вік, – додає бабуся.

Працівниця пансіонату Надія Кирилівна розповіла, що бабуся зі своєї пенсії дала їй 500 гривень, щоб на території закладу посадили різні квіти, якими будуть милуватися усі. Жінці подобається віддати свою любов людям, увагу, турбуватися про них. Бабуся додала, що всі її знайомі – є її друзями.

Щодо мрій бабусі, то вона каже, що в неї не було часу на мрії. Навіть зараз ні про що не мріє, тому що не ті роки.

Зінаїда Василівна пригадала випадок, який нещодавно з нею стався. На одній з вистав, пані Надія запросила її на сцену щось сказати глядачам. Бабуся не пам'ятає, що говорила, але їй весь зал аплодував і кричав "на біс". Пані Зінаїда каже:

– У той момент мені здавалося, що я не заслуговую цього, я не розумію, що я такого зробила чи сказала. Я не є якоюсь зіркою.

Після нашої душевної розмови, пані Зінаїда зізналася, що в неї з'явилося бажання ще жити. А нашим читачам бажає серйозно ставитися до себе, прагнути до знань, думати, ким будеш і що принесеш в це життя, і яким воно буде далі. Жити не сьогоднішнім днем, а заглядувати в глиб свого життя: як будеш жити і чим воно закінчиться – ганьбою чи людською повагою.

Читайте також: Вінницю вчергове визнали найкомфортнішим містом України.

Фото: Наталя Притуляк