Сьогодні відзначається 31 річниця виводу військ з Афганістану. Близько 160 тисяч українців були відправлені Радянською владою на непотрібну війну, що тривала довгих 10 років. Серед них було близько 3,5 тисяч жителів Вінниччини, частина з яких повернулась у цинкових гробах. Кореспондент Vlasno.info поспілкувався з військовим медиком з Козятина Валентином Драмарецьким, який крім трьох років в Афганістані, був учасником "революції на граніті", рятував хлопців на майдані та АТО.

Афганістан

Строкову службу Валентин Драмарецький проходив в містечках Пордубіце біля Праги та Річки біля Зволена, тодішньої Чехословаччини. Потім підписав контракт та ніс службу, як старшина медичної служби. Під час ротації його відправили до Афганістану у Джабаль-Уссарадж до Баграмської дивізії 177 гірсько-піхотного полку (з Вікіпедії - мотострілецький полк - ред.), який охороняв дороги, по яких йшла провізія з СРСР до Кабулу.

— Я перебував у Афганістані з третього жовтня 1986 по восьме лютого 1989 року, практично до кінця війни. Ми, коли їхали туди, навіть не знали, коли війна закінчиться, бо була довга та вялотекуча. В мене було 132 бойових виходи. За весь час війни я нікого не вбивав, бо в мої обов'язки входило, в першу чергу, надати першу допомогу, витягти товаришів з поля бою, накласти жгут, поставити крапельниці та підготувати людину до евакуації, щоб її забрали на вертольоті до шпиталю. Основні втрати були, коли бандформування нападали на колони, що везли провізію з СРСР, - згадує Валентин Драмарецький.

Доводилось часто надавати медичну допомогу не лише військовим, а й місцевим жителям, бо через бідність медичні послуги дозволити ніхто собі не міг.

— Лікував людей по всьому Салангу (Джабаль-Уссарадж знаходився в ущелині біля річки Саланг-ред.). Робили перев'язки, лікували опіки. Найбільше опіків було взимку, бо низький рівень життя, люди сплять на соломі, вона підгорає. Були стоматологами, виривали людям зуби, лікували переломи, давали антибіотики від застуди, - розповідає Валентин Драмарецький.

Любов привела на Вінниччину

Валентин сам родом з Котовська Одеської області, але в Афганістані познайомився з майбутньою дружиною Тетяною. Вона родом з Козятина, куди одесит переїхав після війни.

— Було щось і хороше в тій війні. В Афганістані познайомився з майбутньою дружиною Тетяною. Вона тоді працювала в їдальні. У 1988 році в нас народилась донька її назвали теж Тетянкою. Заручини відбулись вже в Козятині. Мене хотіли направити інструктором до Африки, але я відмовився, бо дочці було пів року, а там малярія і так далі, тому залишився на Вінниччині, - посміхається Валентин.

"Революція на граніті"

Після Афганістану Валентин працював у Козятинської санепідстанції та вступив до Київського медичного університету, з якого його відрахували, через участь у "Революції на граніті".

— Був тоді старостою курсу та вивів увесь потік на вулицю. Тоді хоч і був СРСР, але національні настрої дуже зріли. Ще в Афганістані країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія - ред.), забрали своїх синів з тієї війни. Один із лозунгів тоді був забрати всіх військових українців з гарячих точок світу. Ну, і сам факт того, що це говорили не політики, а студенти, сиділи об'єднавшись мовчки, як Ґанді. Голодують, на крапельницях, але відстоюють свої переконання, - посміхається Валентин Драмарецький.

Майдан

Під час трагедії на Інститутській Валентин був у медичній палатці біля сцени. Приїхав на Майдан 19 лютого та відразу потрапив до виру подій.

— Здавалось мирне місто. Метро працює, таксисти їздять, у кафе сидять люди. Тільки підходиш на Хрещатик, там палатки, горять шини, сморід від синєглазок (димові шашки, їх застосовував "Беркут" - ред.) та стріляють у людей. У Будинку профспілок була імпровізована аптека, там збирали ліки. Довелось зашивати людей на місці, вправляти вивихи, фіксувати переломи, були люди з вибитими очима. Слава Богу не було проблем з медикаментами, небайдужі люди дуже допомагали. Під час стрілянини ми були, як на долоні, біля нас свистіли кулі, були дірки у медпункті, - пригадує Валентин.

"Бандити, вони й в Африці бандити"

Знову довелось одягнути медичну армійську сумку Валентину 2014-го року, коли почалась війна на Сході України. В Козятині почав формуватись загін територіальної оборони. Він отримав дзвінок з військкомату та, не вагаючись склав присягу на вірність Україні.

— Мені сказали у військкоматі, що є посада фельдшера батальйону. Наш загін формувався у Бердичеві (Житомирська область - ред.) та вже наприкінці травня ми були під Маріуполем. Тримали блокпост біля Новоазовська, Кузьмихайлівка (Тельманівський район Донецька область - ред.) там ми були до грудня 2014-го, - згадує військовий медик.

На думку Валентина Драмарацького війна в Афганістані та на Сході України одночасно схожі та різні.

— Афганістан і Донбас - це імперські війни Московії Що тоді СРСР, що зараз Росія. Україна стала жертвою імперських замашок Кремля. Спільне те, що українці й в Афганістані, і зараз на Донбасі є жертвами, але різниця в тому, що тоді ми незрозуміло чому помирали на "чужій" війні, а зараз змушені відстоювати власну незалежність. Братами нам вже не бути. Щодо ведення бойових дій, так "бандити вони і в Африці бандити", - підкреслив Валентин.

"Кожен повинен бути громадянином з великої букви"

Зараз Валентин Анатолійович на пенсії, допомагає військкомату в Козятині формувати загони територіальної оборони.

— Не треба чекати, коли держава, щось тобі подарує. Треба бути громадянином з великої букви. Бути спеціалістом у своїй сфері, гарним сім'янином, другом. Якщо це буде робити кожен, буде все гаразд і в нас, і в нашій Україні, - резюмував Валентин Драмарецький.

Читайте також: «Війна зруйнувала мою сім'ю»: вінничанка разом з чоловіком та сином були на фронті

Фото: Валентин Драмарецький, Андрій Оленін, соцмережі, bbc, umoloda.