Поки поляки вчора обирали собі президента, один з найвідоміших представників Польщі – кінорежисер світового рівня Кшиштоф Зануссі спілкувався з вінничанами у кінотеатрі "Родина". Запросили його організатори Міжнародного фестивалю "Інтермеццо" якраз під завісу триденного дійства.

Пан Кшиштоф привіз до Вінниці дружину Ельджбету та свій новий фільм "Чуже тіло". Пані Ельджбета не приховувала свого захоплення від того, що вкотре потрапила на землю свого батька — тато жінки родом зі Стрижавки Вінницького району, а рід її походить із Грохольських.

Ельджбета Заннусі

Кшиштоф Зануссі переконував глядачів, яких набилася повна зала, більше 200 чоловік, що читати і дивитися треба лише найкраще.

– Не потрібно багато читати. Я в дитинстві читав без розбору все підряд і посадив собі зір, -–жартує режисер. – Читайте мало, але тільки шедеври. Не читайте першими, почекайте відгуків. Те саме стосується і кіно: серіали — порожня витрата часу. Вони побудовані таким чином, що після них не залишається нічого, як після жуйки — лише недовгий присмак, але не ситість.

Знову згадували Достоєвського, як і Оксана Забужко — ще одна відома гостя фестивалю "Інтермеццо", пан Зануссі дивувався величезним об'ємам його творів.

– Він перейшов межу, у нього більше ніж кримінальний роман. А у Толстого "Війна і мир" — там взагалі під кінець твору можна забути і Наполеона і всю війну, вона стане сприйматися як історія однієї родини.

Але досвід родин, країн і окремих людей — це саме те, що можна почерпнути в книгах та якісному кіно.

– Ви живете у великій країні, але у вас дуже малий відсоток людей має закордонні паспорти, – ділиться спостереженнями пан Кшиштоф. — Отже більшість з вас не має можливості побувати за кордоном, познайомитися з досвідом інших країн, суспільств і народів.

Кшиштоф Зануссі

Саме тому, на думку режисера, й існує література. І через це нас нею так "мучать" у школі — щоб у нас був досвід.

– Якщо ви ревнуєте свою дружину, краще прочитайте "Отелло" і не душіть її, – наводить приклад Зануссі. — Бо одна маленька деталь чи штрих можуть прояснити картину, а невинна жінка постраждає як бідна Дездемона. Всі історії людства ідуть по колу, і той, хто довго живе, може по декілька разів пережити одне й те саме.

У ході свого виступу, Кшиштоф Зануссі запропонував глядачам переглянути уривок з фільму, який ще у 1966 році він знімав для дипломної роботи у школі режисури.

– Коли знімали похорон ченця, актор лежав у труні зі свічкою в руках. Зйомки відбувались у монастирі і через прочинені двері труну побачили дві монахині, — сміючись розповідає Кшиштоф про зйомки, — вони увійшли до зали, попадали на коліна й почали молитися. Мені нічого не залишалося, як стрімголов побігти до них і закрити їм очі. Бо якби вони побачили, що "труп" ворушиться, розмовляє і просить цигарку, то потрібно було б ще дві труни.

Після виступу та діалогу з глядачами, пан Зануссі провів автограф-сесію, в холі кінотеатру продавалися його книжки "Час помирати", які він підписав усім охочим. До речі, нещодавно вийшов новий наклад цієї автобіографічної книги, на сторінках якої є QR-коди, по яких за допомогою смартфона можна зайти на веб-сторінку, яка ілюструє той чи інший момент біографії режисера.

Книга "Час помирати" Кшиштофа Зануссі

– Це вже навіть не зовсім книга, а мультимедійний проект, — хвалиться Кшиштоф Зануссі.
Щоправда у примірниках, які отримали вінничани, такої інновації нема, зате тут є спеціально дописаний розділ "Моя Україна".

"Україна всякчас присутня в моїх подорожах, і часто — в моїх думках. Яким чином складеться доля вашої держави, як суспільства? Як побудуєте свою ідентичність, не будучи в змозі заснувати її тільки на мові чи вірі, бо ви в цих сферах не однорідні? Чи підтримаєте тисячолітню тяглість нашої історії і станете для Європи східною легенею, якої нам так бракує? І чи зумієте бути сучасними, будуючи на старому корінні суспільство, яке любить свободу, має фантазію і — попри все — спроможне домовлятися між собою?".

Цими посланням, написаним в 2013 році, закінчується книга Кшиштофа Зануссі. І ми сьогоднішні вже, здається, можемо відповісти, хоч на деякі його запитання.








Фото Ірини Басенко