Серед вінницьких активістів, яких ми часто бачимо на майдані, віче і акціях протесту, вирізняється чоловік, який завжди має про що розповісти. Переслухати всі життєві історії Олександра Васильовича Федорченка неможливо, бо він у свої 78 років має дуже великий багаж досвіду, особливо революційного.

– Чому ж , я був і при владі, – говорить Олександр Васильович, – одразу після становлення Незалежності мене обрали сільським головою Нових Петрівців, тих самих, у яких розбудував своє Межигір'я Янукович. Я – рухівець, і мене попросили балотуватися, щоб не допустити комуністів до влади. На той час мене там усі знали – я багато чого будував у цьому селі, тож обігнавши вісьмох кандидатів, я став до роботи.

Голова села пригадує, що «шикував» у Нових Петрівцях не лише президент-утікач:

– Там були урядові дачі комуністичної «верхівки» при Союзі, – пригадує пан Олександр. – А ще раніше на території Межигір'я був монастир площею 162 гектари, а ще там жили козацькі старшини. Пам'ятаю, я ще плавав по Дніпру на теплоходах (працював на суднах), і коли наближались до Києва, сяйво церковного купола було видно за декілька кілометрів.

Розповів Олександр Васильович і про Новопетрівське водосховище на 14 мільйонів кубів, яке у пікові години розвантажувало роботу Київської ГЕС. Це ще одна знахідка для туриста в цьому селі.

– Ви знаєте, я ж у Києві працював у «Київенерго» – всю столицю обслуговував, тож коли вибухнув чорнобильський реактор, мене відправили в ліквідатори, – робить екскурс в історію пан Федорченко. – Як зараз пам'ятаю, як у цих евакуйованих селах збиралися «самосіли» – люди, що повернулися в Зону. Там уже не було органів влади, електрику відімкнули, тож люди сходилися на майдани до сільрад, палили багаття, і чекали автомобілів, які підвозили продукти.


Олександр Федорченко був учасником і інших знакових подій для України. «Революція на граніті», Помаранчева революція, Революція Гідності, - активному рухівцю знайшлося місце в історії.

– Я був у числі тих, хто відстоював незалежність, – говорить Олександр Васильович. – Знав Чорновола, Хмару, Драча, разом з ними стояв, разом нас била міліція, затискали в «трубі» під Майданом. Ми коли влаштовували акції, нас за наказом тодішнього міністра МВС Кравченка просто «змітали» з Майдану: зачіплювали канат за транспорт і за стовп, під час руху транспорту нас зносило з вулиці.

Пригадує пенсіонер і поховання Патріарха Володимира у 1995 році, коли на людей, що хотіли поховати священника на території Софійського собору, випустили кілька сотень озвірілого «Беркуту».

– Ніхто не думав, що людей битимуть, всі молилися, але коли надвечір відкрилася брама Софії і всі подумали, що нам нарешті дозволили занести тіло, звідти ринула лава спецпризначенців. Щоправда, поки вони били людей, що молилися, наші хлопці дуже швидко почали копати яму просто на площі. Міліція цього не бачила, вони навіть не зрозуміли, коли ми поховали Патріарха.

Після таких буремних подій, було б дивно, якби Олександр Федорченко залишився осторонь нинішніх подій в Україні. Тож і тепер його можна побачити на усіх акціях протесту, що відбуваються у Вінниці, на судових засіданнях у справі Юрія Хорта, на маршах та пікетах.

– Я в душі і з козаками, і з рухівцями, і з усіма патріотами, – говорить революціонер, – намагаюся всіх тримати разом, бо конфронтація неприпустима, будь-який розподіл не доведе до добра, ми повинні триматися разом.


Фото Ірини Басенко