Наполеглива щоденна праця над собою, спортивний азарт та боротьба до останнього допомогли вінницькому інваліду-візочнику Анатолію Бондарчуку стати рекордсеменом України проїхавши найдовший шлях на візку від Вінниці до Варашави у 900 кіллометрів.
Стіни його охайної однокімнатної квартири рясніють грамотами та медалями. А на столах гордо виблискують кубки-нагороди переможцю та призеру численних спортивних змагань. Його кремезні руки уміють стріляти з лука, керувати автомобілем на перегонах та щоденно виконувати ту роботу, яку більшість з нас робить ногами. Останнє Анатолій робить не зарди розваги.

Анатолій працює...таксистом. Його "Славута" з ручним керуванням нічим не відрізняєтся від сотень інших машин з "шашками". Власник так пильно доглядає за нею, що заздрять навіть сусіди по гаражам.
А ще він захоплюєтся автоспортом. Бондарчук брав участь у гонках серед інвалідів та у змаганнях з армреслінгу, кульової стрільби та стрілби з лука. В останньому виді спорту він посів 5 місце на чемпіонаті України.

Спілкуючись з ним розумієш, що держава мало приділє уваги людям з обмеженими фізичними можливостями: пенсії жалюгідні, а допомога вкрай мала. Допомагають громадські організації, волонтери та просто небайдужі громадяни.

— Розуміння, моральна підтримка та адекватне відношення — ось те чого іноді насправді не вистачає, – говорить Анатолій Мельник.

Він не соромится свого каліцтва і, як більшість інвалідів не хоче аби його жаліли.Серед інших нагород його житло прикрашає сертифікат рекордсмена України.

У 2008 році він встановив рекорд України проїхавши на інвалідному візку з Вінниці до Варшави. Вдень спортсмен "проходив" по 42 кілометри. Це під силу далеко не кожній здоровій людині. Його напарник, що теж мав проїхати до польської столиці на візку, не витримав навантаження та зійшов з дистаніції на кордоні.

— Тоді люди зустрічали нас як герроїв. Чи не у кожному місті дівчата у народних костюмах виносили нам хліб-сіль, а містяни аплодували та підбадьорювали, - згадує рекордсмен.

Його рекорд було встановлено у рамках акції за для збереження права України та Польщі проводити Євро 2012. Багатоденний марафон мав символізувати перемогу над собою та обставинами за для досягнення мети. А зараз Анатолій навіть не може відвідати санаторій пристосований до його потреб.

— В Україні два спеціалізованих санаторії для візочників з травмами спини. Один знаходится на окупованому Криму. Другий у вже звільниному Словянську. Та зараз там не до того аби приймати паціентів. Нехай краще допомагають нашим пораненим хлопцям, - каже Анатолій.

Там, де бюджетні організації не можуть зарадити на допомогу приходять громадські організації.

— Ми слугуємо провідниками між людьми з обмежаними можливостями та оточуючим світом. Намагаємось виховати у людях повагу та толерантність до тих хто фізично відрізняєтся від них. Також працюємо з інвалідами, щоб вони розуміли: вони такі, як усі інші. У них теж можуть бути друзі, захоплення та насичене життя, - стверджує Сергій Рибак, заступник голови "Союзу організацій інвалідів України" у Вінницькій області.

У Вінницькій області працює 12 спортивних секцій, у яких люди з обмежиними фізичними можливостями можуть займатися спортом.

— У цих секціях займається близько 200 інвалідів. Тут представлені 12 видів спорту. Наша установа постійно веде роботу серед інвалідів популяризуючи спортивну діяльність. Для інвалідів це дуже важливо. Спорт дозволяє їм не лише підтримувати форму, а й упевненіше адаптуватися до суспільства, знайти нових друзів та навчитися перемагати самих себе, – запевняє голова федерації інваспорту Вінницької області Петро Балака.