Поїздки приміською залізницею теж можуть перетворитися на пригоду. Журналісти Vlasno.info переконалися у цьому на власному досвіді. На межі Тиврівського та Жмеринського районів у селі Могилівка можна чудово провести час, і коштуватиме це всього кілька гривень. По дорозі ще й побачите дивовижні ландшафти.

Електричка "Козятин — Жмеринка" заповнена, переважно, дачниками, однак за одну зупинку від Могилівки потяг серйозно зламався. Півгодини очікувань — і ми йдемо пішки зі станції Гнівань вздовж колії.

Праворуч — старий напівзруйнований цукровий завод, з якого вціліла лише височенна цегляна труба, всередині ж приміщення без перекриттів та стін — таке враження, що їх підірвали вибухівкою.

Недалеко — закинуте приміщення зоолабораторії, поряд — обора з карликовими поросятами та голубівня, як у старому фільмі.

Рухаючись вздовж колій, приблизно через кілометр від станції доведеться перейти ріку Південний Буг по залізничному мосту. Краєвиди з мосту відкриваються дивовижні, однак фотографувати сам міст заборонено — на об'єкті чергують озброєні охоронці, які мають право затримати тих, хто, на їх думку, несе терористичну загрозу, і передати СБУ. Охоронці, ледь не "спакувавши" наших журналістів, демонструють інструкцію: тих, хто поводиться підозріло, фотографує колії та мости, вивідує інформацію про час руху поїздів, потрібно затримувати.

Якщо ж просто фотографувати річку чи милуватися краєвидами, то мостом пройдете без проблем. І одразу опинитесь між двома пагорбами, видершись на які, зможете побачити, як у вас під ногами рухаються поїзди. А вдалині видно навіть вінницьку телевізійну вежу, що нагадує, що місто звідси зовсім близенько.

Ось і село Могилівка зі жвавим автомобільним рухом на вулицях. На залізничному переїзді саме опускають шлагбаум — наближається потяг "Інтерсіті" з Одеси.

— Не пускайте сюди корів, скільки просити: женіть худобу з поля раніше або пізніше — зараз "Тарпан" мчатиме, — непокоїться черговий по колії.

За мить їде швидкісний потяг, жінки стримують свою худобу, аби не оминула перепони і не вийшла на колії.

Трохи далі по вулиці живе пасічник, це видно по рекламному "стріт-арту" на воротях, одразу зрозуміло: тут продають мед.

За таку ж ціну придбати мед можна і в місцевій крамниці — 40 гривень плюс 2,50 за банку і півлітри літа вже у вас в наплічнику.

Центральний магазин ділиться на дві частини, обидві крамниці — з жіночими іменами. В "Антоніни" можна розрахуватися банківською карткою, а в "Марини" — подивитися телевізор. В обох на вулиці є столики, у магазинах продається все необхідне, в одному знайдете мед, у іншому — текілу.

Пройшовши далі, стає зрозуміло куди їдуть усі дорогі автівки, які так часто можна побачити дорогою. Зліва від центральної вулиці простягається шлях на затоплений кар'єр. Там відпочивають вінничани з наметами, але вхід на територію, обнесену сіткою — платний. Прохання пустити просто пофотографуватися на охоронців не діють. Однак, варто прикинутися поляками та заговорити іноземною мовою, як охоронці добрішають, і десять гривень за вхід вдається заощадити. А краєвиди тут дійсно чудові.

Дорогою до залізничної платформи весь час знаходимо розкидані по асфальту помідори. Виявляється, їх погубили місцеві жителі.

— То мій чоловік з дачі везе помідори і розгубив по всій дорозі, а я їду за ним збираю, — розповідає мешканка Могилівки Тетяна Сергіївна і щедро відсипає мандрівникам помідорів зі свого кошика.

Доїхати до Вінниці з Могилівки можна менше ніж за півгодини, останній потяг йде близько 21-ї, вартість квитка 10 гривень.

Фото Vlasno.info