Мешканці села Матейків Барського району ходять молитися в 250-річну дерев'яну церкву, кожна дощечка якої «пам'ятає» часи Козаччини. Цей храм вважається найстарішим в районі, повідомляє кореспондент Vlasno.info.


– Наше село будували посеред лісу. Було багато деревини, брусків та дощок, з яких люди вирішили збудувати храм. У 1766 році його відкрили козаки. Навіть хрести на куполах були зроблені з того ж металу, що козацькі шаблі. В історичних згадках описано, що куполи було видно здалеку, й коли в спекотні літні дні сонце яскраво світило, то промені відбивалися від хрестів й потрапляли в приміщення. Люди вважали, що то сходить божа благодать, – розповідає настоятель храму отець Володимир. – Церква стояла без підмурка й прогнила. В 1898 році громада села підняла її на камені.

Біля храму розташована дзвіниця, яка колись слугувала оглядовою баштою. Люди її на руках по пару дощечок переносили із сусіднього села. Пару років тому Барський машино-будівний завод подарував церкві три дзвони, які зараз лунають по закінченню церковної служби.

– У радянські часи в районі зруйнували дуже багато церков, особливо дерев'яних. Нашу вберегло те, що вона слугувала складом - все було закидано буряками. По вівтарю ходили всі кому тільки хотілось. Довгий час її ніхто не ремонтував. В 1990 році купол посередині завалився в середину й людям довелося його забрати та забити стелю дошками, – розповідає священик. – Найближчим часом хочемо його відремонтувати й поставити знову на церкві.


До сьогоднішнього часу на стінах храму збереглись малюнки двохсотрічної давнини та хоругви з неймовірною історією. Не зважаючи на те, що церква маленька, в ній можна побачити багато цікавого.

– Такі історичні місця, як ця церква несправедливо забуті й потребують постійної реставрації, щоб зберегти їх для наших нащадків. Погляньте лише на ці стіни, вони наскрізь пронизані історією й через недогляд руйнуються на очах. Тому я постійно намагаюсь її якось підтримувати. Скажімо минулого року найняв робітників, з якими ми відремонтували підмурок біля церкви. Замінили підсвічники й панікадило, – говорить бізнесмен Геннадій Лук. – У майбутньому хочу замінити вікна на пластикові, щоб люди не замерзали взимку на службі й підняти на мурований фундамент дзвінцю.

Біля церкви поховані священик i протоієрей Георгій із своєю дружиною. Георгій правив у цьому храмі 150 років тому. Вони все життя жили біля церкви, тому їх тут і поховали. На жаль, відомостей про їхню сім'ю зовсім не залишилось, тому неможливо знайти їх рідних.


– Я тут з 1998 року, за весь цей час похрестив та повінчав ціле покоління односельчан. Матейків став для мене другим рідним домом. Шкода, що останні роки дуже мало людей ходять молитися до храму. А з'явилося багато таких, які залазять до храму й виносять з нього святині. Два роки тому вкрали ікону, яку заклали у вівтар, коли збудували храм, – каже отець Володимир. – Правда світ не без добрих людей. Багато з тих, хто колись виїхав з села допомагають нам. Минулого року вінницький художник Леонід Гринюк подарував нам ікону, яку присвятив своїм покійним батькам, які жили в нашому селі.







Фото Мирослави Слободянюк