На крайньому сході Чернівецької області, над річкою Дністер, у скелях старовинних товтр, заховався справжній український Афон, повідомляє кореспондент vlasno.info.

Але на відміну від східної Греції на нашу "Святу гору" у паломництво можуть приїхати і жінки, і діти. Монахи чоловічої Свято-Миколаївської обителі раді бачити усіх, навіть іноземних туристів.

У північній частині хутора Галиця, на південному березі Дністровського водосховища, розташований чоловічий православний монастир. До нього їдуть віруючі не лише з України, а й усіх країн світу. Місце незвичайне, молились у тому монастирі монахи більше двох тисяч років. Сьогодні у келіях монастиря проживають монахи та паломники. Деякі з них дають обітниці мовчання, а хтось молиться за мир, а хтось допомагає людям і порадою, і молитвою.

Історія цього монастиря вражає. Перші монахи приходили на це місце молитись ще у XIX столітті. Археологи вважають, що місце монахи обрали з двох причин. Першою причиною були печери у товтрах над Дністром. Вони збереглися ще за часів рідновірів. Колись там були капища. Та, коли перші християнські монахи прийшли на ці місця, то роздивившись природу, порівнювали її з Грецькими пейзажами, які вже до того для них були рідними. Це стало другою, та напевно основною причиною, чому монахи остались в цій місцевості. Збереглися до наших часів келії, де молились святі. Келії маленькі: є місце доля молитви, маленької пічки, щоб зігрітись та приготувати їжу. До келії веде маленька стежка з берегу через ліс. Щоб потрапити до своєї обителі, монахи долали стежку в 120 метрів. Але саме у таких місцях монахи проводили все своє життя. Коли монах обирав собі місце в печері та продовбував там келію та виривав собі маленьку могилу, у якій потім монаха і ховали. Археологами було знайдено останки святих, які знайшли свій спочинок у келіях.

У деяких старовинних печерах знайдені гравюри хрестів та святих образів. У середині XXII століття монастир почав розвиватись. Ченці почали добудовувати до келій штучні скельні приміщення. У 1447 році за два кілометри на північний захід від монастиря відбудувалось поселення Непоротове. З часом на південний захід розбудувався хутір Галиця.

У 1367 році, коли православні ченці переслідувались католиками, за монастирем закріпилась назва "Галицький Скит". У монастирі переховувались захисники православної віри. У кінці XVIII століття яничари спаплюжили святиню. У 1801 році ієромонах Антоній разом з трьома монахами спробував відродити святиню. Та справа була марною у 1809 монастир закрили. Та місцеві священники все одно регулярно здійснювали богослужіння на святому місті. Молитви були почуті і диво врятувало монастир.

Одного разу місцеві рибалки стали свідками справжнього Божого дива. В 1820 році , в ніч з 8 по 9 травня, у небі над колишньою обителлю засяяв вогняний хрест. Люди побачили, що навколо все замерехтіло вогниками, немов від свічечок. Це диво спостерігали у небі та скелі більше години. На ранок місцеві рибалки розповіли про побачене у церкві. Прихожани та священик Тимофій (Морецький) почули ту новини на велике церковне свято: перенесення мощів святого Миколая Чудотворця. Відтоді започаткувалась традиція робити в цей день хресний хід до скельного монастиря. Традиція збереглась й до сьогодні.

За часів радянської влади монахи зазнали жорстоких репресій. Зі слів місцевих жителів, в 1944 році монахів у спідній білизні розстріляли на березі Дністра. У 1948 році монастир він повністю занепав.

Відродження монастиря почалось лише у 1990 році. А 28 грудня 1999 року було схвалено рішення про відновлення Галецької обителі Священим синодом УПЦ. З того часу відродили Миколаївську церкву, трапезну, келії, оздоблена територія, проведена електрика та вода.

Фото автора