Трипільський посуд, знахідки козацької доби та подільські вишиванки родина вінницьких колекціонерів збирала майже все життя, повідомляє кореспондент Vlasno.info.

Родина Півтораків вже 30 років займається відродженням культурного спадку Поділля. За власні гроші вони купують по селах та барахолках непотрібні нікому вишиванки, меблі, рушники і посуд. Приводячи їх до ладу надають старим речам нового життя. Заради того, щоб побачити ці унікальні речі подільської культури, люди їдуть звідусіль.

– Все почалось з нашого знайомства. При першій нашій зустрічі виявилось що він збирає старовинні монети а я колекціоную марки, — розповідає дружина Віктора, Галина Півторак. – Якось ми пасли череду та на полі знайшли уламки старовинного горщика. Зібрали їх до купи, чоловік відреставрував, потім знайшли у полі підвісочу. Згодом дізнались, що знахідки належать до часів трипільської культури. Так розпочалась наша родинна справа — колекціонування.




Найулюбленішою річчю з усіх пані Галина вважає вишиту сорочу. За нею вона їздила пів року, перш ніж вмовила господиню віддати унікальну вишиванку. Пан Віктор розповідає, як вони проїжджаючи селом побачили молоде подружжя, яке збиралось палити купу старих речей.

– Ми придивились, а там рушники, вишиванки, виткані доріжки. В мене аж дух перехопило, – говорить Віктор Півторак. - Я, спинився, без жодних вагань відкупив всі речі. Завезли до дому повну машину. Привели речі до ладу, а там така краса! Як добре, що я їх побачив тепер маємо такі цінні експонати.



У 2007 році родина купила у своєму селі хату. Власними силами відремонтували та зробили у ній музей. Тепер кожен мешканець села люб'язно направляє туди туристів не лише з України. Їдуть з гості з країн Європи, Канади та Ізраїлю.

Гордістю музею є старовинна шафа. Колишній господар тієї шафи довго думав чи варто віддавати її до музею. Але після наполегливих переконань пані Галини, все ж таки погодився. За дивним збігом за декілька місяців люди привезли на подвір'я музею ще й величезне дзеркало. Воно було виконано у тому самому стилі, що й шафа. Унікальна деревина меблів та оздоблення різьбою й досі зберегли свою красу.

До справи батьків долучились навіть діти. Рідний та названий сини змалечку брали участь у пошуках цінних речей.

– Я завжди з батьком шукаю цікаві знахідки, буває, коли мене немає, він щось знайде у полі чи в лісі, а я реставрую. Найчастіше, то монети або горщики, – каже син Олександр. – Колись я працював у школі, що в селі Шендерівка, там була кімната — музей. Коли школу закрили за браком учнів, я впросив директора та вчительку української мови забрати експонати до нас. Вони погодились, тепер люди можуть побачити цю красу.

Одного разу маленький онук Півтораків знайшов цінну монету на власному городі. Відтоді ходить по подвір'ю та шукає скарб.

До пошуку цінних реліквій почали долучатись діти та молодь з села. Все цінне приносять до музею. За 30 років плідної праці зібрались тисячі експонатів. Щоб побачити усю колекцію потрібно завітати у село Березівка Чернівецького району. Кожного дня двері музею відкриті з ранку і до вечора. Як кажуть господарі у них можна це все не лише побачити на власні очі а ще й у руках потримати.

Фото Любові Завальнюк