Пройти слідами черниць Барського жіночого монастиря, які у 20-х роках минулого століття змушені були його покинути, можна завдяки історико-паломницькій поїздці Вінниччиною, яку організував священик Назарій Давидовський, повідомляє Vlasno.info.

Розпочинається мандрівка із села Яришів Могилів-Подільського району. Там мандрівники можуть побачити підземну церкву, яку за часів тотальної заборони на релігію, організував під землею ієромонах Агафадор. Його доля згодом перетнеться з життям монахинь-біженок у покинутому монастирі.

— Коли у 1920 році закрили Барський жіночий монастир, монашки розділились на дві групи. Хтось пішов у Браїлів, одна група пішла у село Ломачинці, а інша на чолі з настоятелькою Софією Рачинською пішли в село Кривохижинці Мурованокуриловецького району.

Зараз трьохсотлітнє село Кривохижинці на межі вимирання, у ньому залишилось менше сотні мешканців. А колишній монастир, де жили монахині, руйнується. Під час паломницької поїздки отець Назарій править у ньому коротку службу.

— У Кривохижинцях монахині жили близько чотирьох років. Але радянська влада не дала їм можливості там зостатись. Були навіть погрози на їхню адресу, тож вони змушені були тікати звідти в село Галайківці цього ж району, – каже Давидовський.

У Галайківцях зараз відроджується Свято-Преображенський чоловічий монастир. Проте на той час на цьому місці були лише залишки давнього базиліанського монастиря, де жили ченці-греко-католики.

— Через Галайківці та Кривохижинці протікає річка Жван. Монашки знали, що там був монастир. І по цій річці йшли поміж гір, доки не прийшли на гору до його залишків, — розповідає Давидовький.

Оскільки черницям не було де жити, вони оселилися поблизу монастиря в печерах.

— Дуже важко спочатку їм було. Від постійної темряви вони почали втрачати зір. Не було чого їсти. Був випадок, коли одна з монашок вийшла в п'ятницю й пішла до села. У місцевих жителів вона попросила кислого молока. Їй говорять: «Сьогодні ж п'ятниця, ви монашки, маєте постувати». А вона каже: «Ми вже три дні нічого не їли. Уже й засуботились», — розповідає священик.

У сусідньому селі служив той самий ієромонах Агафадор. Монахині покликали його до себе й вони стали разом жити та молитись. Агафадор збудував для себе поміж руїн монастиря хату-мазанку, в якій і прожив до кінця життя. Хатинка збереглась і до сих пір. У ній зберігаються його особисті речі та старовинні ікони.

Приблизно до 50-х років минулого століття прожили тут монахині. Поховані вони на території монастиря. На їхніх могилах встановили білі хрести. По центру – могила настоятельки Софії Рачинської.

Наступна зупинка після відвідин Галайківського монастиря та покинутого монастиря в Кривохижинцях — католицький кармелітський жіночий монастир у місті Бар. Це та сама історична будівля, з якої монахинь і примусили піти майже сотню років тому.

За 400 років свого існування він устиг побувати католицьким, православним, чоловічим та жіночим. Наприкінці 50-х років минулого століття Барський монастир остаточно зачинили й тут почали діяти різноманітні установи. Потім приміщення роздали під квартири. У 1992 році монастир передали римо-католицькому ордену сестер бенедиктинок-місіонерок, якому він належить і зараз. Сестри потроху відроджують його після занепаду.

— Наше згромадження засновано в Україні в Білій Церкві у 1917 році. Ми зараз переживаємо ювілейний рік. Через Другу світову війну сестри мусили виїхати до Польщі. Повернулися до України підпільно в 1972 році. Вони пам'ятають, що тут залишалися ще дві-три монахині з тих, яких вигнали з монастиря в 20-му році. Я одну теж пам'ятаю, вона була вже старенька й жила недалеко від монастиря, — розповідає старша сестра монастиря Гіацинта Князева.

Закінчується мандрівка відвідинами нового жіночого монастиря на честь ікони Божої Матері в селі Гайове неподалік Бару. І ньому і знаходиться чудодійна ікона, на честь якої він названий.

Інформацію щодо наступної мандрівки можна дізнатися в отця Назарія на його сторінці в соцмережі.

Нагадаємо, на схилах Дністра на околицях Ямполя знайшли старе єврейське кладовище. 

Фото Тамари Тисячної