Колорашівський жіночий монастир знаходиться у заглибині біля лісу. Це – одна із найстаріших обителів черниць у Молдові. До неї веде ґрунтова дорога, а вхід видно одразу з-за повороту. Зразу, що впадає в око, – озеро перед келіями монашок. А з відчуттів – неймовірна тиша та спокій. Правду кажуть, що енергетика місця може пройти крізь тебе і залишитись десь усередині надовго.

На території монастиря нікого не видно. Сестри зайняті своєю роботою у приміщеннях. Лише згодом одна літня черниця у чорній одежі перебігає двір у якихось справах.

– Згідно переказів, благословення на заснування нашої обителі дав преподобний Антоній – засновник Києво-Печерської Лаври, – розповідає сестра Амфірохія. – Він, пливучи з Афону, зупинився тут зі своїм супутником і передрік, що через багато років тут буде заснована обитель. Перші келії були дерев'яними. До 1916 року монастир був чоловічим. Але того року батюшки переїхали до інших монастирів. А сюди із розорених першою світовою війною монастирів перевели матушок.


Сестра Амфірохія розповідає російською. У Молдові це своєрідна міжнародна мова, завдяки якій між собою можуть порозумітися українці, молдовани, цигани, гагаузи, румуни. Служби у храмі ведуться румунською та слов'янською мовами, також, щоб усім було зрозуміло.

– Нижня церква Успіння Божої Матері теж спочатку була дерев'яною, – продовжує черниця. – Вона – одна із набільш древніх у Молдові. У вісімнадцятому сторіччі з допомогою багатого боярина, який жив у цих краях, її перебудовують на кам'яну. Наша церква і ще дві у Молдові – це єдині три церкви у світі, які мають чисто молдавську архітектуру. Тут немає домішок ні румунського, ні російського стилів.


Із приходом радянської влади почалися утиски. Аби тільки проіснувати, монастир мав сплачувати щороку біля 80 тисяч рублів податку. А також – тисячі яєць, кілограмів шерсті та літрів молока. Та не зважаючи на все це, у 1961 році його все ж закрили. Відновити свою роботу він зміг аж через тридцять років – у 1991-му.

– Після закриття монастиря, спочатку тут був тубдиспансер, потім піонерський табір. Потім – більше 10 років існувала школа-інтернат для дітей із неблагополучних сімей. Матушкам, які тут служили, дали транспорт і вони роз'їхались по своїм селам. А коли у 1991 році монастир відновили, то тільки із нижньої церкви вивезли 12 причепів сміття.


Зараз у монастирі живе 38 сестер, які обробляють 7 гектарів поля. Вирощують кукурудзу, картоплю, городину. Круглий рік приймають у себе паломників. Особливо літом, коли люди приїжджають скупатися у цілющій воді трьох монастирських джерел.

– З давніх-давен ми знаємо багато історій зцілення завдяки цілющій воді цих джерел, – каже сестра Амфірохія. – Кілька років тому ми побудували купіль і люди купаються навіть зимою. А літом – узагалі зранку до вечора. Багато паломників приїжджають автобусами, маршрутками. Після служби купаються, а потім розказують про чудеса зцілення.


Три факти чудесного зцілення хворих у цілющих джерелах Колорашівського монастиря

1. Одній сліпій дівчинці являлась Божа Матір. Вона розказала мамі, що бачить високу жінку у блакитній сукні. Але, мама не вірила: звідки дитина, сліпа від народження, може бачити таке? У нас мама її два тижні кожного дня купала у святій воді джерела, мила очі. І у дівчини з'явився зір.

2. Десять років тому до нас привезли одного з начальників міліції із Могилева-Подільського. Він був паралізований. Жодні лікарі з Києва чи Москви не могли йому допомогти. Після останнього візиту до лікаря, він уже опустив руки. Але друзі, як змогли, так і довезли його до джерел, купали. Після того він прийшов своїми ногами до в церкви і розказав свою історію.

3. Ще одну історію минулого тижня розказала жінка із Кишинева Її брат із дружиною сім років не могли мати дітей. А в інших родичів жінка 14 років не могла завагітніти. І ось ці двоє жінок залишились у нас. Три дні молились, купались. І Господь дав їм дітей. А у пари, яка чекала 14 років, народились одразу близнята.