Відвідавши печеру Млинки біля села Залісся у Чортківському районі на Тернопільщині, можна назавжди закохатись у спелеологію. Який він, печерний світ українських печер, дізнавались журналісти Vlasno.info.

Більшість тих, хто хоч раз побував у Млинках, повертаються знову і знову. Зі своїми коханими, а згодом - і дітьми. Ця місцина щедро віддячує своїми принадами. Щоразу дарує туристам нові враження.

На відміну від поїздок на море, за кордон чи в Карпати, на екскурсію до Млинків вистачить двох днів. Для цього не потрібно витрачати відпустку чи брати відгули. Екскурсія печерою займе від півтори до трьох-чотирьох годин. Кожен може обрати маршрут, який йому під силу.



Найдужчі - зазіхнути на кидок із найважчими перешкодами, слабші — на прості маршрути для "чайників" від кілометра довжиною.

Подорож гіпсовою печерою може стати справжнім випробуванням для тих, хто звик уникати замкненого простору. А для любителів підземного царства — джерелом натхнення на довгі роки. Загальна довжина відкритих ходів печери 43 кілометри. Втім, багато ділянок ще не вивчені, тому туристів туди не пускають.

У всі пори року температура повітря у печері тримається на рівні +9,8 градусів. Тому навіть якщо на вулиці зима, тут доведеться роздягтись та перевзутись у спортивне або спеціалізоване взуття для спелеологів із гумовою підошвою. Оскільки висота тунелів постійно коливається, на голову краще вдягнути каску та використовувати налобний ліхтарик. Найкращою формою одягу може стати комбінезон. У пригоді стануть наколінники і рукавички.

Тих, хто обрав найважчі маршрути, чекатимуть тунелі із різноманітними розпорами. Просуватись такими ділянками доводиться впершись руками або сідницями в одну відвисну стіну, а ногами - в іншу.

– Одного разу ми вирішили перевірити, яка глибина тріщини між цими печерними стінами. Кинули камінчик униз. Втім, звуку, який свідчив би, що камінчик дістав дна, так і не почули, - розповідає вінничанка Тетяна Копійка.

Важко, за словами туристів, долати і вертикальні тунелі, коли доводиться видряпуватись вузьким вертикальним тунелем. Один з таких складних проходів туристи назвали "пологовий". Аби його подолати, потрібно докласти чимало зусиль.

– Видряпуватись нагору було дуже важко, оскільки прохід не лише вертикальний, але й звивистий, - розповідає пані Тетяна. - Ти видряпуєшся, а десь там нагорі друзі тобі глухо вигукують: "Давай, давай, ти зможеш!" Важко, але, розумієщ, назад шляху немає. Збігає десять потів, відпочиваєш, видихаєш і знову дряпаєшся вгору.

Є у печері і ділянки, в яких не потрібно повзти на колінах, животі чи спині, пробиратися через вузькі щілини, а можна вирівнятись у весь зріст та освітивши ліхтариком печерну залу, милуватись кристалами, сталактитами, сталагмітами та химерними візерунками на стінах. Галереї печери багаті на незвичайної форми камені, яким дослідники дали назви. Тут можна побачити кам'яних "труну спелеолога", "слимака", "тещин зуб", "компас", "ніж".

За дозволом провідника у печерних галереях можна залишити на піску свій автограф чи написати послання людству. Є тут місця і для тих, хто любить бобслей.

У селі поряд із печерою можна переночувати. Туристів радо приймають у так званих спелеохатах.

Фото зі сторінки у соцмережі Facebook Лілії Гровінської, Лілії Гончарової, Алли Медянік, Тетяни Переверзєвої