Кожне село має свою неповторну історію та оповите цікавими, а деколи і містичними легендами та переказами, повідомляє Vlasno.info. Одне з таких — село Бондурівка Чечельницького району Вінниччини.

Для любителів подорожей Бондурівка, за словами місцевих жителів, може бути цікава передусім неповторною природою. Однак, не менш цікавою та багатою є історія села, яке знаходиться за 15 кілометрів від райцентру.

— У нас близько восьми сотень жителів, але лише раз на тиждень їздить автобус на район. Для міського жителя наше село — неймовірна можливість побачити "законсервоване" село. У нас мало того що природа унікальна і прекрасна, а й багата історія, — розповідає вінницька етноспівачка Юлія Васюк, яка родом із Бондурівки.

З "офіційною" історією села можна ознайомитись, завітавши до музею історії села, який практично власними силами організував місцевий вчитель музики Василь Коваленко.

На території села селі зафіксовано трипільське поселення, яке датується 4-3 тисячоліттям до нашої ери. Були знайдені рештки слов'янського поселення, датованого 2-5 століттям нашої ери. А також — рештки козацького стану 17-18 століття. Відтак, у селі існує чимало легенд.

А от "неофіційна" історія живе у легендах та переказах цього села.

— Кажуть, наше село було дуже багатим і назване від того, що в ньому жило багато бондарів. Але це питання дуже спірне, бо наше село славилось ще й бортниками. І мед тік тут рікою, — розповідає Юлія. — У 16-17 столітті у нас стояла трикупольна дерев'яна церква. Казали, вона уся була в золоті. І оскільки село було дуже багатим і великим, то було й багато прихожан. Так сталося, невідомо з яких причин, але церква почала іти під землю. Легенда, звісно, каже, що земля розкололася і церква провалилася. Але це неправда. Церква дійсно йшла під землю, але дуже повільно. Були зсуви піщаних ґрунтів і вона почала осідати. І хоч церква була багатою, звідти ніхто нічого не брав. Її охороняв один чоловік, який був чи то відлюдником, чи то монахом. І переповідають, що на великі свята до сьогодні чути, як із тієї церкви дзвони дзвонять і що охороняє цю місцину саме отой монах. Дехто запевняє, що й охоронця до сьогодні люди там бачать.

Гора, де колись стояла церква, сьогодні називається Крутою або Лисою. За словами Юлії, мешканці села намагаються поблизу цієї гори поночі не ходити. Та й удень стараються пройти біля неї чимшвидше.

— Люди різне говорять про це місце. Бондурівка з'єднана дорогою зі станцією Дохно. І там в нас ходить єдина вузькоколійка. І навіть коли ідуть на станцію, то стараються це місце проходити дуже швидко. А коли смеркне, люди туди уже не йдуть. Кажуть, там часто бере блуд. Переповідають, що в певний час дуже багато людей ту церкву хотіли розкопати, знаючи що там багато скарбів. Ходить така історія, що один чоловік докопався до хреста. Але з ним щось сталося: його спаралізувало і він помер. Я не знаю, наскільки це правда, але ту гору чорні археологи скопали вздовж і впоперек. Як прийти на неї, то нога постійно провалюється в яму. Людям там ввижається дуже багато всього. Це місце вважається у нас дуже неоднозначним. З одного боку воно притягує, а з іншого лякає. Я, наприклад, дуже боюсь туди ходити, — каже Юлія.

Цікава історія там трапилась і з самою співачкою:

— Одного разу до мене приїхала з Вінниці колега і ми пішли на ту гору: там є джерельце. Але щось були забарилися і як здійнявся на тій горі вітер та курява! Почався дощ, творилося щось незрозуміле: гримало, блискало. Але як тільки ми звідти вийшли, засяяло сонечко, пташки почали співати, — пригадує Юлія.

Місцеві легенди пов'язані зі ще однією горою поблизу села, яка має назву Гобидуша.

— Розповідають, що за кримськотатарських набігів дуже багато наших людей взяли в полон. І дуже багато їх на тій горі вирізали. Легенда каже, що кров з цієї гори текла рікою. Тому і гору так назвали, бо багато душ на ній згубили. Історики розповідають, що на території нашого села дійсно були поселення і були набіги і це може бути правдою, — каже співачка.

На Жмеринській вулиці у Києві знаходиться непрохідний ліс.

Фото: foto-planeta.com