Всі бажаючі, кому небайдуже питання збереження історії Вінниці, можуть долучитись до створення відеопроекту "Історія будівель Вінниці" інформаційно та фінансово. З часом наші будинки та вулиці будуть виглядати зовсім не так, як сьогодні. Або ж, взагалі, щезнуть з часом. Ми впевнені, що нашим нащадкам буде цікаво знати, як колись жили люди, як виглядало наше місто. Тож завдання Vlasno.info в цьому проекті - знайти максимум інформації про архітектуру міста Вінниці.

Сьогодні, пропонуємо ознайомитись з історією палацу Четвертинських на Вінниччині.

За давнім феодальним звичаєм, який в Україні турботливо бережуть і досі, посадовці вважають за необхідне пустити коріння навіть тимчасово посідаючи якесь регіональне крісло. Брацлавський каштелян (щось типу старости) Антоні Ян Святополк-Четвертинський свою резиденцію вирішив облаштувати в Антополі.

Взагалі-то, давній рід Святополк-Четвертинських мав за родове гніздо волинську Четвертню. Проте за кілька століть одна з гілок роду дуже непогано проросла й на Поділлі.

За наказом каштеляна на пагорбах Антополя висаджують величезний парк. Двадцять сім гектарів — дуже навіть немало. Плакучий ясен, сосна, горіх, ялина, клен, явір, горобина, береза. Англійську ландшафтну інсталяцію доповнюють віковічні дуби.

Під одним з них ніби-то відпочивав Олександр Пушкін. В цій глушині поет, гостюючи в Тульчині, опинився випадково, під час полювання. Блукаючи, він вийшов до садиби Четвертинського.

Класичний палац розташований на височині. Звідси відкривалася перспектива на каскад ставків з мальовничими куточками, утвореними галявинами з групами окремих дерев або суцільними масивами дубового, ясенового і соснового гаїв.

Периметром парк оточений автентичними мурами.

Помер Антоні Ян в 1830-му, маючи 86 років віку. Цілком можливо, що він ще побачив свій палац — будівлю датують приблизно тим самим роком.

Весь комплекс, окрім палацу, включає в себе господарський будинок, стайню, голубівник, склад-льодовню. Будівлі переважно початку XX століття зведені останнім власником маєтку — Каролем Ярошинським.

Той був людиною сучасною, підприємливою. Кароль вважався, як би зараз сказали, олігархом. Через численні власні банки контролював купу підприємств, зокрема — з півсотню цукрозаводів. Очевидно, що він намагався вдихнути в старе помістя нове життя, впорядковуючи та розбудовуючи його.

Після революції палац передали під богадільню. Вже у новітні часу тут відкрили психоневрологічний будинок-інтернат.

«Заклад для них став рідною домівкою, — пише один вінницький сайт. — У тридцяти великих просторих жилих кімнатах проживають 120 підопічних. Затишно, тепло, чисто у дуже красивому інтер'єрі після виконаного ремонту. Приміщення оздоблені живими та штучними квітами. Передбачено дві кімнати для прийому гостей та рідних мешканців закладу. Продумано усе для проживаючих у цій затишній домівці: є молитовна кімната, дві зали відпочинку, кімната для ручної праці, бібліотека, чотири побутових кімнати. Також з великою турботою ставляться тут до стану здоров'я проживаючих у установі- обладнано дві кімнати гігієни, медпункт та фізкабінет, ізолятор і карантинна. Гостинно зустрічають три зали їдальні та кухня, де варять борщ ще на панській плиті.»

Про ремонт не брешуть. На відміну від сотень нещасних українських палаців, Антопільський — у відмінному (принаймні ззовні) стані.

Відчувається господарський хист директора, який у прямому сенсі припахав своїх підопічних:

«Вони з задоволенням займаються трудотерапією, працюють на фермі та у полі. Як кажуть у народі — виручає хліб з рідного поля. За нашим підсобним господарством закріплено 66 гектарів сільськогосподарських угідь — з них 1 га саду, 8 га пасовищ, решта — орні землі. Для переробки зерна на борошно, крупи маємо власний млин і крупорушку, котрі забезпечують безперебійну роботу пекарні, макаронного пресу.»

Сучасний Антопіль — не гірший і не кращий за чимало подільських сіл. Вбиті дороги, не надто багаті з вигляду хати, знищена інфраструктура.

Нагадаємо, наступну будівлю - героїню передачі вінничани визначили способом голосування. Нею став всім відомий Будинок Офіцерів. Кожна людина, яка візьме участь у співфінансуванні даного проекту, має розуміти: цим вона допомагає зробити надважливу справу – зберегти інформацію про архітектурні історичні об'єкти нашого міста, щоб передати її нашим нащадкам в далеке майбутнє! Адже не факт, що через 50, 100, 150 років ці будівлі ще зможуть побачити наші нащадки, принаймні, в такому вигляді, як вони є. Ми хочемо зафіксувати їх в історії, щоб наші діти-онуки-правнуки в далекому майбутньому змогли побачити Вінницю нашими очима.

Долучайтесь до проекту! Збережемо історію міста Вінниці разом!

А від "Медіа Центру "Власно" – всім спільнокоштівцям – цікаві подарунки!

Фото: mr-brut.livejournal.com, vlasno.info