Достеменно невідомо, хто будував . Але джерело натхнення архітектора — безумовно київський Маріїнський палац.

Споруда не одразу набула такого вигляду. Перший палац збудували за ґаздування якогось Олександра Мацея, наприкінці XVIII століття. Згодом — ґрунтовно перебудували коштом нового власника Чеслава Здзеховського. Тоді, чи вже за Меринга, останнього власника, зруйнувався та фактично зник третій поверх.

Взагалі-то Стара Прилука — містечко давнє, згадується мало не в Іпатіївському літописі 1146-го року. Тривалий час тут господарювали князі Збаразькі. За Януша Збаразького, брацлавського воєводи, було збудовано невеличкий замок, від якого залишилась лише згадка та натяк на вали. В козацькі роки Стара Прилука була сотенним містечком — найвища кар'єрна ступінь. Після руїни Прилука — класичне єврейське містечко. Силами підприємливих новосельців в другій половині XIX століття будується кілька мануфактур.

Тим часом у Києві блискуче будував свою лікарську кар'єру уродженець Саксонії Федір Меринг. За короткий час клієнтами лікаря став увесь цвіт нинішньої української столиці. Багатіїв Меринг обслуговував за гроші, а незаможних, зокрема і київських юдеїв — часто лікував задурно. Єврейські родини, як відомо, чималенькі. Часом кажуть, що всі євреї родичі. Тож на подяку, провінційна рідня пацієнтів Меринга допомагала підприємливому світилу медицини скуповувати за дешево землі та маєтності. Аби було.
В принципі, лікар не забував і про столичну нерухомість — йому належав величезний маєток на Липках та мало не пів Хрещатика. А крім того — чималі землі у губерніях. Один із маєтків, після смерті лікаря в 1887-му, дістається сину, Сергію Мерингу. (Втім, є версія, що власне Прилуцький маєток Меринг-молодший виграв в карти).

Натомість палац Меринга переживає не кращі часи. Роки багатства, про яке і досі згадують, шукаючи мерингові скарби, давно у минулому. Облуплені фасади, понівечена ліпнина. Від парку, що колись оточував палац, теж мало що залишилось.

Несподівані арабські інтер'єри розцяцьковані та все ж облуплені. Важко сказати, чиєю фантазією «маріїнський палац» дістав мавританське начиння. Як і те, чи дійсно та ліпнина була таких несамовитих кольорів. Однак мозаїчна підлога та стіни без сумніву оригінальних барв. Власне, це все, що залишилось від палацового начиння. За описом 1925-го року будівля складалась з 45кімнат «цінної архітектури». Нині значна їх частина взагалі позабивана дошками. З 1950-х у будівлі діє школа. Нині — це інтернат для дітей з особливими потребами.

Сюди їздить автобус з Вінниці зі східного автовокзалу кожні дві години.








Фото Влада Боднара