Безкраї Хмільницькі ліси ховають у своїх хащах чимало таємниць. Принаймні так переповідають місцеві мешканці. Про ліси довкола Хмільника ходить чимало легенд — про нещасливе перехрестя, де сходиться три дороги, про багато місць, в яких доводиться блукати, про дивні голоси дітей поблизу лісового озерця.

Могила серед лісу

Однією із найбільших загадок цих лісів є давня могила, яка уже давно поросла високими деревами. І про те, що це могила, а не звичайний лісовий пагорб, можна здогадатися не одразу. Місцеві мешканці розповідають, що, за легендою, тут лежить доволі заможна скіф'янка, яку похоронили ще кілька тисяч років тому.


— Старожили стверджують, що допоки вони живуть, то могила завжди тут була, — розповідає місцевий мешканець Олександр Гончар. — В середині 20 століття могилу пробували пробурити. Кажуть, бур був надзвичайно великий. Зробили посередині велику яму, яка згодом засипалася. Бурили до дна, але чи знайшли щось — невідомо.

Про те, що цей пагорб — рукотворний, свідчить пісок, з якого він висипаний: жовтий, мілкий, схожий на річковий. Хоча до найближчої річки нині кілька кілометрів. А довкола могили — ґрунтовий ліс. Місцеві жителі знаходили тут металеві знаряддя праці, які вже окислились.

Проте, існують на пагорбі і інші "рукотворні" речі — досить правильної форми кругла яма. Яка свідчить, що могилою могли цікавитись чорні археологи, пробуючи теж добратися вглиб пагорбу.

Лісом можна довго блудити

Недалеко від могили, якщо вийти на сусідній пагорб, посеред нього дерева ніби розступилися, утворивши невелику галявину. Кажуть, що тут до багатьох людей чіпляється блуд. І не одному доводилось блукати довкола цієї галявини, не маючи змоги знайти вихід.

— У наших лісах блуд регулярно "хапає" людей, — продовжує Олександр.— Найбільше — біля другого лісового форпосту. За часів другої світової війни там була побудована німецька ешелонна оборона. Ще — біля ставків. Якось ми з друзями гуляли в лісі, вирішили йти вже додому. Ніби ішли правильно, мали вийти біля Першого ставка, а вийшли біля Другого. Вернулися назад, але знову вийшли біля Другого ставка. Потім так повторювалось ще двічі. Ми звернули наліво, де мала бути дорога, а вийшли біля якихось незрозумілих боліт аж за санаторіями. А у просторовому розмірі це — плюс п'ять кілометрів. А йшли ми хвилин двадцять — двадцять п'ять. За такий час ми ніяк не могли так швидко там опинитись.



Часова воронка

Розповідають також, що у цьому лісі можна потрапити в часову воронку — зустріти мешканців минулих років або навіть сторіч.

— Років п'ять тому один знайомий розповідав, що потрапив у таку часову воронку, — каже Олександр. — У наших лісах ніколи в житті не було хуторів. А він якось зустрів на дорозі чоловіка у суконному одязі, який їхав на старій-старій гарбі, запряженій волом. Він пройшовся із ним, порозмовляв. Потім вийшли на галявину, а там — будинок, біля нього жінка. Він навіть розповідав, що вона пишна така була, в домотканому одязі. Відійшов трохи, оглянувся — а вже нічого немає.

Доїхати до Хмільницьких лісів можна із Західного автовокзалу Вінниці.




Фото Тамари Тисячної