Як зараз живуть робітничі селища на Вінниччині

На Вінниччині близько 1 500 сіл. З них, якщо назбирається з десяток робітничих, то буде добре. До списку робітничих сіл входить Погребище Друге.

Засноване село у 1936 році, коли тут був побудований паровозоремонтний завод. Робітниче селище відрізняється від звичайного тим, що в ньому мешкають робітники заводу чи підприємства. Тому це село обросло навколо заводу. Той, хто завітає до Погребища Другого, то довго дивуватиметься чому саме тут був побудований цей завод. Місце віддалене від залізничної магістралі, від основних автомобільних доріг і від великих селищ.

– Завод побудували тут, бо на залізничній лінії від Шепетівки (Рівненська область) до Сміли (Черкаська область) не було жодного ремонтного депо. Паровози ламалися у дорозі і їх не було кому ремонтувати. Тому в терміновому порядку армія побудувала тут завод, – каже житель селища Максим Руденко.

Зараз на заводі точніше у цеху, в якому ремонтують вагони електричок. Більше інформації написати ми не можемо, тому що мешканці селища не хочуть афішувати виробнрицтво, оскільки завод має статус режимного.

Через селище проходить одна залізнична гілка. Другу – пасажирську розібрали. Залізнична станція покинута і заросла бур'янами. Нічого не нагадує про те, що раніше тут вирувало життя і їздили електрички на Калинівку та в Козятин.

Прогулюючись по селищу так і не второпаєш, чому в таких «глухих» місцях провели залізничну гілку.

– Сталін у 30-х роках знав, що буде війна наступальна чи оборонна. Якщо основна залізнична магістраль не буде доступна, то повинна бути запасна гілка, ось тому тут і провели гілку, – доповнив Максим Руденко.

Ця залізнична гілка все-таки згодилася Червоної армії під час війни. У 1941 році Червона армія тікала від німців, але під Уманем їх німці все рівно розбили. А в 1945 німці по ній тікали від Червоної армії у Жмеринку. Зараз цієї гілки немає. У 90-х її розбирали. Сьогодні видно залишки колишньої важливої стратегічною магістралі.

Повернемося до селища. Відмінною його рисою від звичайного села є те, що тут люди живуть в основному багатоквартирних будинках. У селищі два п'ятиповерхових будинки, десяток двоповерхових і ще трохи приватних будинків.

Коли радянський союз розпався і завод зупинився, людям довелося виживати. Під час радянської влади селище обслуговувався по першій категорії від Москви і люди у селищі жили, іноді, краще, ніж у містах. Першу зиму не було опалення і люди обігрівались буржуйками. Населення – робітничий клас і вони не звикло працювати на землі. Довелося всім заводити своє господарство, щоб якось вижити. Тому сьогодні по всьому селу можна побачити суцільні сараї, гаражі, огороджені землі. Майже кожен у селі розводить гусей, курей, індиків, качок. У кого є можливість, то і свиней, корів.

Коли в 1996 році завод знов запрацював – жити в селищі стало краще. Зараз з 400 осіб населення тут працює більше сотні людей. Виходить, що майже в кожній родині хтось працює на заводі.

– Я працюю на заводі. Моя родина займається власним господарством. Син має свій маленький бізнес. Загалом живемо нормально, та й у селі люди не бідують. Не голодує ніхто точно, – каже місцевий житель Вадим Приходько.

Це село залізничників, тому багато матеріалів з вагонів йдуть в господарство. Тут з вагонів роблять паркани, а сидіння з електричок ставлять біля під'їздів.

У плані туризму село теж цікаве. В першу, цікаве воно тим, що це не типове село. Збоку село виглядає, як два п'ятиповерхових будинки, що стоять серед поля. Таке в нашій області рідко побачиш. Поруч із селом є прекрасне озеро, про яке vlasno.info вже писав.

У сусідньому селі Довжок є на постаменті танк ИС-2, який заїхав сюди своїм ходом. Таких в Україні назбирається штук зо двадцять.

Поруч є два покинутих села, які не витримали перебудову. Погребище Друге знаходиться біля найвищої точки на Подільській височині – 322 метра. Тут бере свій початок дві річки: Рось і Соб.

Хто хоче відволіктися від міської суєти і побачити зовсім інше життя – приїжджайте в Погребище Друге.


Фото Влада Боднара