Тут проживає майже 4000 чоловік. З визначних пам'яток можна виділити гарний будинок культури, який схожий на особняк і залишки колишнього заводу.

Вперше згадується село в XVI столітті і належало воно Скіндеру Хомятовському. Потім власники села мінялися не один раз раз.

У 1734 році у Борівці та навколишніх селах між селянами почало зростати невдоволення своїми поміщиками. Частина з них в селі Бабчинці створила козацький загін. Начальником загону був обраний Штефан Кифа, який був родом із села Березівка.

У 1769 році татари зробили набіг на Борівку. У цей час лютувала епідемія чуми, яка, однак, не дійшла до Борівки. Під час цієї епідемії жителі Борівки перервали всі зв'язки з сусідніми селами і безперервно розпалювали невеликі вогнища навколо свого села.

Завод з'явився тут у другій половині XVIII століття і спочатку був чавуноливарним. Випускав різні сільськогосподарські предмети домашнього ужитку — столярні та слюсарні інструменти, точила, соломорізки, дверцята для печей.

Коли в січні 1863 року на колишніх польських землях спалахнуло повстання за незалежність Польщі від Царської Росії, завод став у нагоді. Пан Маньковський на заводі став робити гвинтівки та іншу зброю для боротьби. Після придушення у 1865 році повстання уряд створив спеціальну комісію, представники якої виїжджали до кожного маєтку, що належав польському поміщику. Приїхала комісія і сюди, у Борівку. Знаючи про майбутній її приїзд, Маньківський розпорядився закопати частину зброї, а частину кинути в річку, ставок і в деякі колодязі. Все це було зроблено в одну ніч.

Перед урядовою комісією Маньковський заявив: «Ніякого змови я не готував, я — старий». Але селяни засвідчили комісії, як пан агітував їх для боротьби за Польщу і розповіли, як вони закопували в землю і кидали в колодязі зброю. Поміщик хотів відкупитися, але грошей у нього не було, тому що він витратив їх на підготовку до збройного повстання. Тоді Маньковський вирішив позбутися заводу, продавши його. Він розмістив в газеті оголошення про продаж. У Борівку приїхав представник французької фірми Бекерс, яка володіла і Гоноровським цукровим заводом. Угода відбулася. Французи, купивши завод, у 1866 році повністю переобладнають його на виробництво цукру.

— Якщо говорити про палац Маньковського, то від нього ні залишилося ні сліду. На місці нього знаходитися парк. Я думаю його маєток наше село сильно прикрасив би. Це явно краще, ніж звичайний парк, — каже місцевий мешканець Анатолій.

Використовувалися матеріали та фото sergekot.com